Версія для друку Версія для друку

Алло, Дмитровичу!

Мобільними телефонами, чи пак, як зручніше говорити, мобілками, тепер нікого не здивуєш – ними озброєні всі: від першокласників до пенсіонерів. Мобілки змінили уклад нашого життя. Колись, напередодні Нового року й Різдва Христового, поштарі носилися з товстими сумками, набитими вітальними листівками. Тепер цього немає. Ці функції взяла на себе мобілка.
У новорічну ніч, як годиться, вітав дорогих мені людей. Автоматично, дивлячись тільки на три останні цифри телефонного номера, дзвоню своєму колезі й щирому другові Михайлу Дмитровичу.
− Алло, Дмитровичу, − вітаю з Новим роком! Бажаю…
− Дякую, дякую, але якому Дмитровичу ви дзвоните, бо я – Олександр Дмитрович, − чую у відповідь. І голос знайомий, але точно не М.Д.
Мозкові клітини моментально включаються на повну котушку і підказують вихід із ситуації.
− Ви, − Олександр Дмитрович Циганій із Ялти, − питаю?
− Так, ви не помилилися, але зараз я в Києві в гостях у сина…
Із О. Д. Циганієм я познайомився десять років тому, коли вперше проходив реабілітаційний курс в Ялтинському санаторію ім. А. Чехова, де мій візаві працював головним лікарем. Заснував цей лікувальний заклад геніальний новеліст і драматург Антон Павлович Чехов, який і сам хворів і, зрештою, помер від туберкульозу в німецькому Баден-Бадені у віці 44 років.
У найважчі для України роки Олександр Циганій став справжнім ангелом-хранителем цієї лікувальної установи. Його попередник, за шахрайськими схемами, намагався продати частину майнового комплексу. Два роки тривала судова тяганина, поки новий керівник повернув усе у власність держави.
Чотири рази я оздоровлявся в Ялті, мав поїхати туди й 2014 року, але, з відомих причин, ця поїздка у Крим не відбулася. Телефоном ми майже не спілкувалися, бо не хотів, щоб хороша людина попала в поле зору російської ФСБ.
− Ну, − як Дмитровичу, − керуєте й досі, − питаю його?
− Та де там, − чую у відповідь, − нас усіх розігнали, а майно виставили на продаж. Залишилася тільки охорона. Та ніхто не сміє купувати, бояться санкцій, адже весь майновий комплекс санаторія юридично належав державі Україна, а не кримській автономії.
Я був щасливий, що помилився, поговорив із справжнім патріотом України, який ще у 2014 році в телефонній розмові казав мені, що на так званий «референдум» майже ніхто не ходив, а велику цифру за «приєднання» Криму до Росії намалювали у Кремлі.
Дивна справа – телефон. Мобільний. В обох моїх друзів –Дмитровичів, справді, останні три цифри одинакові. Просто в одного оператор МТС, а в іншого – Київстар.
Михайло ЦІЦАК,
с. Імстичово.

Ваш отзыв

Ваш коментар