- Нове життя - https://nz-ir.com -

Інфекція століття

 ВІЛ відноситься до класу ретровірусів  родини лентівірусів. Ця родина вірусів викликає захворювання, які розвиваються повільно і протікають тривало. Генетичний матеріал ВІЛ, як і інших ретровірусів, представлений РНК (рибонуклеїновою кислотою), яка є шаблоном для виробництва провірусної ДНК (дезоксорибонуклеїнової кислоти).
 Стійкість вірусу
в навколишньому середовищі
В зовнішньому середовищі, при висушуванні лімфоїдних клітин, інфікованих ВІЛ, вірусна активність зникає протягом декількох діб.
При висушуванні безклітинної рідини з додаванням людської плазмивірус гине при температурі 23-27°С через 7 днів.
В рідкому середовищі при температурі 23-27°С вірус зберігає активність протягом 15 днів, при 36-37°С – 11 днів.
В крові, призначеній для переливання, вірус переживає роки, а в замороженій сироватці його активність зберігається до 10 років.
ВІЛ швидко гине при використовуванні дезинфікуючих засобів, ультрафіолетового опромінювання; при нагріванні вище 56°С втрачає активність через 30 хв.
Прояви ВІЛ – інфекції
Збільшення лімфатичних вузлів є однією з ранніх ознак ВІЛ-інфекції. Лімфатичні вузли розміром з горошину і більше, як правило, не турбують людину. Збільшення лімфатичних вузлів не пов’язано з гострими захворюваннями і зберігається протягом 3-х місяців і більше.
Збільшення розмірів печінки і селезінки часто спостерігаються у людей з ВІЛ-інфекцією. Виражене збільшення розмірів цих органів може призводити до збільшення розмірів живота людини.Збільшення печінки, пов’язане  з ВІЛ – інфекцією, як правило,  не супроводжується появою жовтого забарвлення шкіри і склер.
Порушення темпів фізичного розвитку виявляється тим, що сповільнюються темпи збільшення маси тіла і росту людини.
Порушення фізичного розвитку при прогресуванні ВІЛ-інфекції призводить до  розвитку синдрому виснаження (вастинг-синдрому), для якого характерні втрата більше 10 % маси тіла, підвищення температури тіла і розлад стулу протягом 30 днів і більше.
Ураження шкіри часто спостерігають при ВІЛ-інфекції. Причиною їх може служити як алергія, так і різні інфекційні збудники (гриби, бактерії, віруси).
Однією з однак ВІЛ-інфекції є збільшення (припухлість) навколовушних слинних залоз. Цей стан зазвичай не супроводжується підвищенням температури тіла і хворобливістю.
Одним з проявів ВІЛ інфекції є поява пухлин (Саркома Капоші, злоякісні лімфоми або лімфосаркоми).
 Перебіг ВІЛ-інфекції
Рекомендованою в Україні (наказ МОЗ України від 04.10.2006 № 658) є Клінічна класифікація стадій ВІЛ – інфекції у дорослих та підлітків. Але потрібно мати на увазі, що перебіг ВІЛ-інфекції, як і терміни настання та тривалості кожної стадії захворювання, можуть значною мірою відрізнятися між собою у різних людей. Величезна кількість причин  роблять  свій внесок у ці розбіжності.
 Клінічна стадія 1. Після інкубаційного періоду, що при ВІЛ – інфекції становить від двох до шести тижнів, у більшої частини ВІЛ – інфікованих впродовж багатьох років (від 5 до 10, а іноді навіть і до 20 років) не виявляється жодних симптомів захворювання. Проте у невеликої частини ВІЛ – інфікованих розвиваються клінічні симптоми гострої вірусної інфекції: висока температура, болі у горлі, слабкість, міалгії, артралгії, висипка, збільшення завушних, шийних, над – і підключичних, підпахових та інших лімфатичних вузлів та інші симптоми. Поступово усі вищеназвані симптоми згасають, і ВІЛ-інфекція набуває безсимптомного перебігу. В цей час ВІЛ – інфіковані, як правило, почуваються добре, ведуть звичайне життя, проте впродовж всього часу безсимптомного перебігу вірус розмножується в організмі людини.
Поступово безсимптомна інфекція може переходити у персистуючу генералізовану лімфаденопатію (ПГЛ). Збільшення лімфовузлів виявляють випадково  при медичному огляді. Здебільшого вони не турбують ВІЛ – інфіковану людину. Вони не болючі, м’які, не пов’язані із навколишньою клітковиною, колір шкіри над ними незмінний. В подальшому лімфовузли можуть зменшуватись у розмірі та ставати більш щільними (твердими) проте не болять. У частини ВІЛ – інфікованих ПГЛ супроводжується високою температурою (39°С і вище), ознобами, посиленим потовиділенням.
 Клінічна стадія 2. Захворювання прогресує. ВІЛ-інфікований може швидко втрачати вагу. Рівновага між  імунною відповіддю організму і дією вірусу порушена у бік активації репродукції і зменшення кількості Т4-клітин. Спостерігають ураження слизових оболонок та шкіри бактеріями, герпесвірусами, грибами: рецидивуючі бактеріальні інфекції верхніх дихальних шляхів, оперізуючий лишай, ангулярний хейліт, рецидивуючий афтозний стоматит, папульозний сверблячий дерматит, себорейний дерматит, грибкові ураження нігтів.
 Клінічна стадія 3. Поступово кількість Т4-лімфоцитів зменшується, що призводить до розвитку бактеріальних, вірусних, грибкових уражень; спостерігається волосиста лейкоплакія язика. Формуються важкі бактеріальні інфекції, гострий некротизуючий виразковий гінгівіт. ВІЛ – інфікований може багато часу проводити у ліжку – не менше  50 % денного часу через втрату сил. Можливі значні втрати ваги тіла – понад 10 %, тривала та немотивована діарея, лихоманка більше місяця.
Клінічна стадія 4 (стадія СНІДу). Поступово кількість Т4 – лімфоцитів зменшується, що призводить до розвитку легеневого туберкульозу. У 80-90 % хворих  спостерігається ураження ЦНС, що спричиняє сильний головний біль, знижується зір, людина втрачає орієнтацію, розвивається опосередкована неврологічна симптоматика, загальмованість, депресія та прогресуюча недоумкуватість – деменція.
Таким чином, для ВІЛ-інфекції характерний багаторічний перебіг хвороби. Захворюваність з часом призводить до прогресуючого зниження Т-клітинного імунітету та, якщо його адекватно не лікувати,  до важких форм опортуністичних захворювань.
У більшості осіб, інфікованих ВІЛ, впродовж тривалого часу клінічні прояви хвороби відсутні; у частини  – слабо виражена клінічна картина; і тільки у незначної кількості клінічна картина розвивається гостро.

ВІЛ – інфекція не має власної, конкретної клінічної картини, оскільки вона представлена низкою СНІД – асоційованих хвороб і інших захворювань, переважно у вигляді суперінфекції, спричинених умовно – патогенними збудниками, у тому числі і тими, що тривалий час персистують в організмі людини, не спричиняючи патологічних процесів в умовах звичайного функціонування імунної системи, а при СНІД набувають злоякісного, рецидивуючого перебігу.
Джерелом ВІЛ – інфекції є ВІЛ – інфікована людина як з клінічними проявами, так і без клінічних ознак інфекції. В організмі такої людини виявляється в усіх без  винятку біологічних рідинах (кров, сеча, піт, сім’я, слиз піхви, слина, слізна рідина, грудне молоко тощо). Найбільші концентрації вірусу визначаються у крові, сімені, виділеннях піхви та у грудному молоці (саме у такій послідовності), що має велике епідеміологічне значення при розповсюдженні ВІЛ – інфекції. В інших біологічних рідинах концентрація вірусу незначна, і за умови дотримання санітарно – гігієнічних вимог під час побутового спілкування вдома, на роботі, в школі та інших закладах інфікування людей не відбувається.
 Встановлено три основні шляхи інфікування ВІЛ, а саме:
Статевим шляхом – при гомосексуальних чи гетеросексуальних статевих контактах (під час анального, вагінального та орального сексу).
Парентерально (ін’єкційно, через кров та інші біологічні рідини) – після переливання інфікованої цільної крові або її компонентів; нестатеве зараження через пошкоджені шкіру і слизисті оболонки людей, що контактують з кров’ю або деякими секретами (слизом з піхви, грудним молоком, спермою, виділенням з ран, спинномозковою рідиною і ін.) хворих на ВІЛ-інфекцію; при використанні забруднених шприців, інструментарію; при пересадці інфікованих органів, кісткового мозку, штучної інсемінації інфікованою спермою.
Перинатальним шляхом від матері до дитини — вертикальний шлях (внутрішньоутробно через плаценту від ВІЛ-інфікованої матері; під час пологів – при контакті плоду з інфікованою кров’ю або секретами матері, або при заковтуванні плодом материнської крові або інших рідин) та горизонтальний (інфікування дитини при вигодовуванні грудьми або грудним молоком ВІЛ – інфікованої матері).
Годування грудьми подвоює ризик інфікування і частоту передачі ВІЛ новонародженій дитині. В усьому світі домінує статевий або сексуальний шлях передачі ВІЛ. Враховуючи шляхи передачі, можна виділити уразливі до ВІЛ-інфікування контингенти населення: в залежності від їх поведінки (споживачі ін’єкційних наркотиків, чоловіки, що мають секс з чоловіками, працівники комерційного сексу), а також люди, що легко йдуть на статеві зв’язки з незнайомими партнерами; діти, народжені ВІЛ – інфікованими матерями; реципієнти крові та продуктів крові, які містять ВІЛ.
 Вірогідність інфікування ВІЛ залежить від дози вірусу. Інфікуючою дозою для ВІЛ є 0,01 мл. крові. Важливо пам’ятати, що навіть  великі концентрації  вірусу не завжди призводять до зараження людини. Здорові, не ушкоджені шкіряні покрови та слизові оболонки є непроникними для ВІЛ. Проте будь-які рани, пошкодження, мацерації можуть стати відкритими «воротами» для проникнення ВІЛ до кровотоку і, відповідно, до чутливої клітини.
В кожному випадку є певна вірогідність передачі вірусу.
 Вірогідність передачі ВІЛ при одноразовому контакті складає:
Внутрішньовенне введення наркотиків – майже 30 %
Незахищений вагінальний статевий акт – 0,1 %
Незахищений анальний статевий акт – 1,0 %
Переливання крові та її продуктів – 90 %
Від матері до дитини – від 30 до 45 % (при відсутності ППМД)
При отриманні медичної допомоги з ушкодженням шкіри та слизових оболонок – майже 0,3 % 
Мирослава ЛУКАНИНЕЦЬ,
лікар кабінету «Довіра».