Версія для друку Версія для друку

Від розмаїтих Карпат – до скелястого Кавказу

Завдяки партнерським стосункам заслуженого працівника культури України Юрія Глеби з громадською організацією «Яскрава країна» (директор Ольга Обласова) народний фольклорно-обрядовий ансамбль «Іршавська родина» (керівник Олена Йонаш) отримав можливість побувати у сонячній Грузії. Про таку поїздку ми могли лише мріяти. І мрія збулася: 2 листопада ми вирушили в дорогу: до Києва – поїздом, до Тбілісі – літаком.
Влаштувалися у готелі і пішли на екскурсію по вечірньому Тбілісі. Не місто – а казка! Такої краси, такої величі рідко де побачиш! Враження нас переповнювали. З канатної дороги – місто мов на долоні. Справді: «ні в казці сказати, ні пером описати»!
Гуляли до пізньої ночі, а вранці – смачний сніданок і комфортним автобусом далека (майже 500 км.) дорога до місця нашого призначення – автономної республіки Аджарія, міста Шуахеві.
Поїздка була надзвичайно цікавою, адже ми вперше бачили такі краєвиди. Гідом працював сам водій, який добре володіє російською мовою, і ми тільки встигали «подивіться сюди, подивіться туди».
Дорогою у нас було декілька зупинок. Відвідали Мцхетський Кафедральний собор ХІ століття. Це їхня святиня (прирівнюється до нашої Київської Лаври). Була неділя, і ми попали навіть на Службу Божу. Потім піднялися до Храму Святого Хреста VІ –VІІ століття, де отримали благословення заспівати «Отче наш» та Херувимську пісню.
Коли почали підніматися в гори, то аж дух захоплювало від такої висоти. Темніло. Нас приємно вразило, що всі вулиці в селах Аджарії освітлені, як у великих містах. Дороги вузенькі, постійні серпантини, над якими звисають скелі, але заасфальтовані і з розмітками. Хати розкидані так високо в горах, здається, під самим небом. Ми дивувалися: як вони там живуть, як добираються так далеко? А, виявляється, там теж асфальтовані дороги… Вода і каналізація – безкоштовні, за світло доплачує держава. Газопроводу, правда, ще немає.
До Шуахеві доїхали пізно ввечері, де нас з нетерпінням чекали наші нові знайомі.
Поселили нас не у готелі, а по сім’ям. І зробили це намірено. Хотіли, щоб ми більше спілкувалися, дізналися про побут грузинів, їхню кухню, умови життя тощо…
Про гостинність грузинів ми зачували, але такого щирого прийому не очікували. Один з наших нових друзів Зураб казав так: «Якщо у нас гостює людина один день – це гість, а якщо два-три – це член сім’ї». І ми всі почувалися членами сімей, де жили п’ять днів. Вчилися готувати їхні страви, бо грузинська кухня відрізняється від нашої. Гостра, солона і багато різноманітного домашнього сиру. І ще «чача» і вино.

Всі дні перебування на грузинській землі були насичені різноманітними поїздками: відвідували музеї, історичні пам’ятки, визначні місця. І постійно нас супроводжували працівники мерії та культури. Справжнім другом для нас став Фрідон Давітадзе, начальник відділу культури, освіти і туризму, який весь час був з нами, вів цікаві розповіді і завжди наголошував на дружбі України та Грузії.
Побували і в Батумі. Море, сонце – краса! Тут нами опікувалася відповідальний працівник міністерства культури Аджарії Мадонна Тевзадзе. Гуляли по ботанічному саду, де багато екзотичних дерев і кущів, де мандарини і апельсини ростуть так, як у нас яблука і груші. Були на оглядовому («чортовому») колесі. Милувалися прекрасними музичними фонтанами, скверами, і, звичайно, відвідали магазини.
У Шуахеві чудовий будинок культури, де ми дали спільний концерт із місцевими колективами художньої самодіяльності. До речі, усі учасники художньої самодіяльності отримують заробітну плату. У залі був аншлаг. І дорослі, і діти, приїхали навіть з навколишніх сіл. Постійні овації. А коли ми разом з грузинами заспівали їхню пісню «Суліко», весь зал аплодував стоячи. Фотографувалися довго. Всі розглядали наші костюми, вишивку, киптарі, клебані. У них костюмі дещо строгіші, як скелясті Кавказькі гори, а наші цвітуть розмаїттям кольорів, як чарівні Карпати.
Наступного дня був ще один концерт, ще вище в горах у селі Хабелашвілі. Успіх – беззаперечний. Там ми мали можливість побачити майстер-клас місцевих аматорів по виготовленню народних музичних інструментів: фандурі, чонгурі, долі, чібоні.
Останнього дня нас запросили у мерію на зустріч із мером Прідоном Путкарідзе та головою районної ради Георгієм Давітадзе. Обмінялися подарунками, враженнями від перебування у Грузії (благо, що багато хто з них знає російську мову). Обговорили плани на майбутнє. Ми запросили наших нових друзів до нас на Закарпаття, яке вони радо прийняли. Можливі не лише культурні зв’язки, а й бізнесові, економічні.
Потім була урочиста вечеря із багатьма грузинськими наїдками. Співали, обмінювалися тостами, що у Грузії дуже важливо. Без тостів там не п’ють.
Додому їхали повні вражень від побаченого і пережитого. Тиждень пролетів, як один день. Трохи сумували. Але коли із поїзда побачили «Вітаємо у Закарпатті!» – кричали: «Ура! Ми вдома!».
Наталія Трикур,
учасниця колективу.

Ваш отзыв

Ваш коментар