Версія для друку Версія для друку

Тричі вступив у виборну річку…

Віктор Гюго сказав: «Те, що у житті називають підвищенням, є не що інше, як перехід з шляху спокійного на шлях, сповнений тривог. Розширення повноважень тягне за собою збільшення відповідальності». Життя Луківського сільського голови Михайла Фанти ніколи не було спокійним. Із самого дитинства марив роботою на землі. У його серці назавжди залишилася любов до рідного батьківського порога, села, людей. Напевне, тому після закінчення школи й подався у Мукачівський радгосп-технікум. Здобувши освіту агронома, повернувся працювати в колгосп, понад 18 років очолював комплексну бригаду с. Луково. Працюючи в районній газеті «Нове життя», мені неодноразово доводилося побувати в приборжавському господарстві, вести з ним мову. Керівники господарства на власні очі бачили і раділи за те, з яким ентузіазмом брався молодий спеціаліст до роботи. Усією душею дбав про те, щоб на луківських схилах колосилася золота пшениця, дозрівали високі врожаї картоплі, кукурудзи, кормового буряка. Його колектив завжди був серед кращих у господарстві. У ті часи модним було нагороджувати передовиків подяками, грамотами, перехідними прапорами, вимпелами і дипломами. У сімейному архіві Михайла Фанти їх зберігається чимало.
Старше покоління Приборжавського і Лукова добре пам’ятає, що М. Фанта не жив лише однією роботою в колгоспі. Він переймався проблемами села. Звів двоповерхові бригадні будинки (в одному з них зараз знаходиться приміщення сільської ради), навіси для зберігання соломи і сіна, дитячу школу мистецтв, медичний пункт, пошту.
М.О. Фанта неодноразово обирався сільським депутатом. Саме тоді й визріла у нього ідея створити Луківську сільраду.
– Хіба не прикро, — каже тепер він, — що жителям нашого села доводилося ходити за різними довідками у сусіднє Приборжавське. Для цього слід було витрачати і кошти, і час. Особливо важко доводилося долати цю відстань пенсіонерам та інвалідам.
Громада прислухалася до порад Михайла Олександровича. А вже у 2002 році односільчани обрали його сільським головою.
Одразу взявся за вирішення проблем.
– Найбільше мене турбувала освіта, – продовжує далі М. Фанта. – Діти навчалися в старому, занедбаному приміщенні. Постало питання про спорудження школи. До речі, це було одним із основних пунктів моєї передвиборчої програми. А я звик дотримуватися даного слова.
Будівництво школи в теперішній час – справа не з легких. Михайло Олександрович неодноразово звертався у районні, обласні та республіканські установи. Навіть писав листи президентам України Леоніду Кучмі та Віктору Ющенку, а також у міністерства і відомства. Неодноразово доводилося їздити у Київ, зустрічатися з відповідальними особистостями. Налагодив також ділові зв’язки із тодішнім головою Верховної Ради України Іваном Плющем. Іван Степанович зустрів його приязно, перейнявся його проблемами і вирішив допомогти. Одразу справа зрушила з місця, почали поступати кошти на зведення школи. Але на цьому дружні стосунки із керівником парламенту не призупинилися. І. Плющ неодноразово побував у Лукові, зустрічався з його мешканцями. Навіть замовив у теслі Дениса Сенинця водяне колесо, бо хотів звести водяний млин у Києві в себе на дачі. Не цурався і наших смачних закарпатських страв. За здоров’я любив випити і луківську сливовицю. Жаль лише, що скоро обірвалося його життя…
– Щодо водяного млина, то він не працював роками, – продовжує розмову М.Фанта. А це – історична пам’ятка села. Завдяки активістам та й самого Дениса Сенинця млин 2006 року знову почав діяти. Ця пам’ятка стала родзинкою нашого села, до нього часто навідуються місцеві жителі та туристи. Тут проводяться різноманітні заходи, а учні школи напередодні Великодніх свят тут малюють писанки та випікають паски.
Жителі села відмічають, що Михайло Олександрович – добрий господар. На посаді сільського голови велику увагу приділяє закладам культури та ДНЗ. Зокрема, зроблено ремонт даху, внутрішні ремонти, проведено газифікацію, у дитсадку відкрито ще одну групу. Як і годиться, провів вуличне освітлення центральної частини села. За сприяння сільського голови у Лукові неодноразово виступав народний артист України Іван Попович. Не забуває ветеранів села. Разом із головою районної ради ветеранів України Петром Королем та активістами вітають ветеранів праці, яким виповнилося 90 літ.
– То файні роки, – каже Михайло Олександрович.
– Не треба забувати про таких людей. Вони творили нашу історію, а тепер передають свій багатий досвід і знання дітям та онукам.
М.О. Фанті є чим звітувати перед громадою. Торік зробив капітальний ремонт вулиці Шевченка на суму 670 тисяч гривень. У цьому йому сприяли голова облдержадміністрації Геннадій Москаль, голова райдержадміністрації Олександр Горін і голова райради Віктор Симканинець. Наразі зроблено проект на ремонт (продовження) вул. Шевченка, Молодіжної та на Імстичово на суму 23 мільйони гривень. Проведено очищення меліоративного каналу на суму 170 тис. грн., який не впорядковувався більше ніж 30 років.
Свого часу М.О. Фанта подбав про зведення в селі пам’ятника загиблим жителям села в різних війнах і при різних режимах. Тут постійно майорить прапор України, а територія навколо пам’ятника завжди в належному стані.
У Михайла Олександровича ще чимало задумів, над якими працює і мріє втілити в життя. Зокрема, звернувся із листом до Президента України Петра Порошенка і прем’єр-міністра України Володимира Гройсмана про будівництво в Лукові нової лікарської амбулаторії. Уже виділено 4, 7 мільйона гривень.
– Роблю не для себе, а для громади, – каже М. Фанта. – Якщо ми йдемо в Європу, то й жити повинні цивілізовано, по-європейськи. На це спонукає нас медична реформа. Переконаний, що з часом у нас все владнається.
Згадується і таке: у роки протистояння між православною та греко-католицькою церквами зміг знайти компроміс між громадами, за що був нагороджений грамотами від православного єпископа Агапіта та греко-католицького Мілана.
… Кажуть, що двічі вступати в одну й туж річку не можна. Та це не про М.О. Фанту. У 2015 році жителі села втретє обирають його сільським головою. Він з честю виправдовує їх довіру. Звісно, не все вдається задумане зробити. Одна з проблем – фінансова. Та попри труднощі старається зробити усе задумане. Адже як би тяжко не було, а переміни потрібні. Бо все, що не робиться – на краще. А Михайло Олександрович – оптиміст, не втрачає надію. Упевнено дивиться вперед.
Василь ШКІРЯ.

Ваш отзыв

Ваш коментар