Версія для друку Версія для друку

«ПРИХОДИШ ДО РІДНОЇ МАТІНКИ, А ВОНА ТОБІ – МАЧУХА, ще й гірше»

Своє п’ятдесятиріччя Алла Дмитрівна відсвяткувала у колі родини та близьких їй людей. На гостину так само завітали перші сусіди і її куми. Жінка вже приїздила додому кілька місяців тому, то ж такий формат ювілею більше завдячує обставинам аніж запланованому дійству. Без компліментарності слід зазначити, вона далебі не виглядає на свої роки і зовнішністю помітно відрізняється від своїх сільських ровесниць, у яких щоденні сільські клопоти та городи помітно прискорюють вікові процеси.
Сказати, що Аллу Дмитрівну життя пестило – відверто згрішити. Рано залишилася без батька, отож навряд чи легко було матері їх двох із братом Василем ставити їх на ноги. Навіть місце навчання у технікумі довелося «вигризати» з юридичними аргументами. Згодом не склалося і в сімейному житті. Відтак на таку низка подій окремої жіночої долі нашарувалися масштабні кризові процеси в Україні другої половини 1990-их років. Безгрошів’я, занепад підприємств, витискання адміністрацією із виробництва найбільш активних і з почуттям власної гідності через заборгованість зарплати, потурання довгостроковим безоплатним відпусткам – через все це їй довелося перейти.
Так Алла Д. опинилася на заробітках в Чехії. Це був досвід, що кардинально відрізняється від теперішніх більш ліберальних умов для нашої трудової міграції у цій Центрально-європейській слов’янській країні. Пропрацювавши рік і повернувшись додому жінка цілком випадково натрапляє на пропозицію харків’янки Лариси – поїхати на роботу в Грецію.
– Тепер я так би не ризикувала, – ділиться думками про той період своєї біографії Алла Дмитрівна. – Адже запросто могла потрапити у той-таки бордель, згинути десь, залишитися у чужій країні без роботи, без засобів до існування, без даху над головою. Я ж приїхала в нікуди: ні мови, ні зв’язків.
Їй випав щасливий квиток.
Щонайперше, відразу знайшла роботу. Хоча рік трудилася нелегально.
Через шість місяців заговорила грецькою. Спрацював фактор середовища і практична відсутність земляків.
Як стверджує Алла Дмитрівна, у цій древній і завжди молодій країні, зокрема, у Атенах — її столиці, наших земляків не більше ста. Це надто мало в порівнянні із українками із інших областей. Як до прикладу із сусідньої Чернівецької оласті. Що до речі створює певні труднощі комунікативного характеру. На Закарпаття рідним із Греції практично неможливо передати мікроавтобусом, які періодично курсують у кілька сусідніх областей. Хоча особливо чого посилками вона не практикує передавати.
Про підтримку рідних вона говорить, ув’язуючи її з державною політикою у сфері міграційної політики держави, а про це у неї вкрай негативна думка, з якою, зважаючи на аргументи землячки, вкрай важко не погоджуватися.
– З 2001-го року я працюю в Греції, жодним чином не порушуючи законодавство країни, яка дає мені можливість легально заробляти і тим самим фінансово підтримувати вдома родину, – продовжує нашу розмову трудова мігрантка. – І тут я чую, що наша рідна держава горить бажанням накласти на мене податок. З якого б це дива? У Греції я державі не боргую ані пів-цента. Особисто я, як і більшість у цій країні,маю свого особистого бухгалтера, який в кінці кожного року приводить до ладу всі мої фінансові взаємини із податковою службою.
Постійно проживаю у Греції, легально працюю, не порушую ніякого їх законодавства. Так само, як не порушую і українських законів. І тут нашим можновладцям захотілося «халяви». На чужому горбу – в рай?!
Хочете приклад? Будь-ласка. Із Афін – до Києва літаком лечу дві з половиною години, а із української столиці – додому – 25 годин. Не говорю вже про комфорт. Це – як приходиш до рідної матері, а вона тобі – мачуха, ще й гірше. Хочете – вірте, хочете – ні: п’ятнадцять років приїжджаю додому, а тут все гірше і гірше. ЗМІ – брехливі. Системи – ніякої…
Наша, з Аллою Дмитрівною, розмова проходила саме в ті дні, коли однією із головних світових новин стали повідомлення про зняття ЄС зовнішнього управління Греції і завершення довготривалого – у десятиріччя – кризи у країні. Алла Д. дещо іншої думки про це, однак її погляд на майбутнє більш оптимістичний у порівнянні із рідною Україною.
Можливо, саме тому вона спокійно ділиться планами на майбутнє у Греції. Є кілька основоположних речей: отримання громадянства, оформлення соціальної пенсії і здійснення бажання «перетягнути» до себе в Афіни сім’ю сина Михайла.
Неочікувано цікавими виявилися відповіді на труднощі, які доведеться подолати. Питаннями громадянства і оформлення документів на приїзд сім’ї сина займеться її багаторічний контрактний адвокат, послуги якого обходяться закарпатці у всього у 80 євро на рік.
– Згідно проробленого стажу вже можу мати соціальну пенсію – 600 євро. При цьому за трикімнатну квартиру оплачую 180 євро за місяць, а з усіма комунальними послугами житло мені обходиться у 250 – 300 євро.
Із житлової теми плавно зійшли на побут, кухню. Виявляється Алла Дмитрівна давно вже як і самі греки не готує вдома, купує напівфабрикати. І вже давно звикла до іонійської кухні – віддає перевагу фруктам та морепродуктам. Із улюблених – каламарчики, восьминоги на вугіллі, а про мідії без захоплення не може згадувати.
Повернення подумки до грецької кухні повернуло і русло нашої розмови до столиці, де за словами Алли Д., на неї чекає робота. Вона з легкістю говорить про неї як про приємну прогулянку. Із однаковою симпатією ділиться подробицями догляду за паралізованим престарілим греком та маленьким емігрантом-іранцем Заніяром, який слухається тільки доглядальниці Алли.
— Якщо його мати піде здобувати другу вищу освіту, доведеться більше часу віддавати Заніярчику, — ніби побиваючись, а насправді люб’язно говорячи про можливу перспективу, Алла Дмитрівна ніжно підтримує кількамісячного, молодшого із внучат

Михайло ДОБРИН.

Ваш отзыв

Ваш коментар