Версія для друку Версія для друку

Я був свідком тієї трагедії…

35 років тому сталася велика катастрофа, в якій вогонь заживо спалив 29 мешканців Доробратова, Горбка, Дунковиці, Арданова.
Автору цих рядків довелося бути свідком й очевидцем тої події, де горів асфальт і на ньому живими палали люди, які вистрибували з салону маршрутного автобуса «Мукачово-Арданово» прямо у вогонь.
22 вересня 1983 року я підвозив на залізничну станцію м. Мукачово батька Юрія Юрійовича, який їхав у Москву на засідання комісії по питаннях праці і побуту жінок, охорони материнства і дитинства Ради Національності Верховної Ради СРСР, членом якої він був.
Переїхали межу Іршавського і Мукачівського районів, побачили скупчення людей. Міліція весь транспорт спрямовувала в бік села Завидово. У натовпі побачили керівників району. Батько вийшов з легкового автомобіля і попрямував до Івана Івановича Галаса, тодішнього першого секретаря райкому партії, щоб запитати, в чому справа і щоб нас пропустили, бо спізнюємося на поїзд.
Іван Іванович Галас тремтячим голосом, сказав:
– Юрію Юрійовичу, сталася велика біда! Згорів автобус і його пасажири з нашого району, які поверталися додому.
Вони пройшли пішки 150 метрів в бік аварії, побачили жахливу картину і повернулися.
А ми, не доїхавши села Завидово, повернули вправо і польовою дорогою, в об’їзд села Залужжя, виїхали на головну дорогу і так добрались до Мукачева.
Поїзд вже стояв на пероні. Начальниця вокзалу Елеонора Вікентіївна Лисенко затримала його на десять хвилин, щоб посадити батька і відправити до столиці.
Вночі радіо «Голос Америки» і «Свобода» сповістили про страшну катастрофу, яка сталася на Закарпатті.
У Москві теж уже знали про цю подію. Голова комісії Л.П. Ликова розпочала засідання з повідомлення про страшну трагедію, всі встали і пом’янули загиблих хвилиною мовчання.
До батька, як до депутата Верховної Ради СРСР, звернулося керівництво фабрики і родина засудженого водія, який віз лаки та фарби про його помилування. Тому досконало зналося, як це сталося.
Автобус загорівся з іскри, що утворилася внаслідок скочування бочок із вантажної автомашини, яка везла лаки та фарби на Іршавську меблеву фабрику. Водій автомобіля, розуміючи, що тара проламала борт, на підйомі зупинився. З бочок почала розливатися легкозаймиста рідина, яка потекла по дорозі.
Водій вийшов з автомобіля і побачив, що коїться, почав махати руками, білою хусткою і зупиняти транспорт, повідомляючи про аварію.
Однак водій автобуса, який перевозив пасажирів, не зрозумівши жести людини, яка розводила руками або знехтувавши, вирішив об’їхати вантажівку і поряд з нею газонув. Іскри з вихлопної труби створили гігантську пожежу, яка забрала стільки життів.
За тиждень весь район був у жалобі – ховали молодих і старих.
На місці аварії встановлено Пам’ятний хрест з прізвищами загиблих. Щороку тут відбувається заупокійний молебень та вшанування пам’яті тих, хто прийняв мученицьку смерть. На місці трагедії постійно кладуть квіти, пломеніють свічки та лампадки. Цю найбільшу трагедію мусимо завжди пам’ятати.

Петро ПІТРА, с. Білки

Ваш отзыв

Ваш коментар