Версія для друку Версія для друку

Здрастуйте, бабусю

Літо цього року видалось чудовим. Температура повітря досягає до +30. Періодично проходять дощі з грозами, громовицями та блискавками
Однак це не заважає насолоджуватися багатством прекрасної пори року. Все вказує на високий врожай сільськогосподарських культур. Учні на канікулах. Їх часто видно біля річки. Купаються та й годі.
Бабуся Наталія жде і не діждеться своєї першої онуки Аліни з Італії. Там теж канікули. Їй вже 10 років. Онучку повинна привезти із-за кордону її мати Марія, колишня невістка Наталії Іванівни.
Одного літнього дня при заході сонця біля хати бабусі зупинилася легкова автомашина із закордонними номерами. Короткий сигнал, бабуся Наталія вибігла на ганок і побачила, як з автівки виходить її внучка, побігла їй назустріч. Та в свою чергу теж біжить до бабусі.
– Здрастуйте, бабусю! – майже кричачи підбігає до бабусі, кидається їй на шию, обнімаючи руками. – Я вас бабусю дуже люблю! Мені вас так не вистачало, – плачучи говорить внучка.
Бабуся зі сльозами на очах притискає до грудей, до серця свою Аліну, примовляючи ніжні, ласкаві, приємні слова.
Марія, мати Аліни, дивлячись на зустріч бабусі та її онучки, нахмурилась і зі злістю промовила:
– Приїду за Аліною через два тижні! Сіла в машину і поїхала.
Так відбулася зустріч бабусі Наталії й онучки Аліни. Бабуся радісно заводить онучку до хати. Вгощає.
– А ось твій тато і дідусь. – і в хату заходить Аліна, тато і дідусь. Бере її на руки, цілує, пригортає до себе.
– Татку, я так за тобою скучила. Хочу бути з тобою завжди разом.
– Я теж – відповідає батько Ярослав. Бере свою онучку на коліна дідусь Іван. Не можуть нарадуватися дитині.
Про історію і долю цієї родини далі йтиме мова.
Наталія та Іван вчитися в сільгосптехнікумі. Познайомилися, покохали одне одного і після закінчення технікуму одружилися. Наталія прийняла прізвище чоловіка Якименко. Перейшли жити до батьків Наталії.
Не пройшло і два роки, як Іван з Наталією побудували собі будинок. Згодом народились в них двоє синів і дочка. Голова сім’ї працював провідним спеціалістом в колгоспі. Пройшли роки. Після розвалу Союзу, а за ними і колгоспів Іван збирав в бригаду людей на роботу в східні області. Брав з собою і старшого сина, який вже повернувся з армії.
В господарстві, де працювала бригада Івана, була ще одна бригада з нашого району. Там Ярослав познайомився з красунею Марією з другої бригади. Після приїзду додому Ярослав та Марія одружилися. Перейшли жити до батьків Ярослава. Навесні батьки Ярослава збудували молодим новий будинок з усіма зручностями. Однак Марія проявляє незадоволення. Вона не хоче жити в селі, вирощувати капусту. Пропонує продати нову хату і купити квартиру в Мукачеві. В цьому підтримує і її мати. Але Ярослав та його батьки сказали, що цього ніколи не буде.
Народилася у молодого подружжя донечка у новому будинку, назвали її Алінкою.
Та несподівано прийшла до Марії мати і просить, щоб сваха Наталія і батько дитини відпустили Марію на роботу в Італію з її тіткою, доглядати за старенькою італійкою на один рік. Зарплата в доларах, висока. Алінці на той час було вісім місяців, ще й зубів не мала.
Після проведення сімейної ради було вирішено відпустити невістку на роботу в Італію на термін не більше одного року. Бабусі Наталії було тоді сорок років, молода бабусенька. Оформила на себе декретну відпустку.
Взяла на себе бабусенька тяжку ношу. Доглядати грудну дитину, готувати для неї дитячі суміші та страви, годувати. Постійний догляд за дитиною давав про себе знати. Недоспані ночі. З Алінкою довелося бути два рази в лікарні. Але вона переносила труднощі. Чекала, коли повернеться невістка із-за кордону. А невістка Марія – мати дитини як поїхала в Італію, про неї ні слуху ні духу. Ні листів, ні телефонних дзвінків, ні подарунків для дитини, нічого не було. Коли Алінці виповнилося два роки, бабуся віддала її в дитячий садок у своєму селі. У день народження дівчинки – три рочки, з’явилася мати Марія. Забрала дитину, сказала, що їде до батьків. А через кілька днів подала заяву до суду про розлучення. На суді заявила, що вона створила нову сім’ю і проживати з Ярославом не збирається. Суд задовольнив прохання Марії. Дитина залишилась з матір’ю.
Рішенням районної опікунської ради було зобов’язано Марію дозволяти батькові Ярославу навідувати свою дочку Аліну. Однак мати категорично заперечувала цьому.
Тільки з зверненням бабусі Наталії до районного керівництва Марію за такі дії було суворо попереджено.
З тих пір, коли Марія з дочкою Аліною приїжджає в Україну, то вона дозволяє батькові Ярославу та бабусі Наталії Іванівні перебувати дитині в них вдома.
Було б несправедливо, щоб не сказати добре слово про Наталію Іванівну. Про її чесність, порядність, з чуйним серцем людину свідчить такий факт. Її свекруху – матір свого чоловіка, якій виповнилось більше 70 років, взяла до себе додому. Бо невістка – жінка молодшого брата чоловіка відмовилась стареньку доглядати. Після прибуття свекрухи до Наталії Іванівни, вона відвела її в поліклініку на медичний огляд. Великих відхилень у здоров’ї свекрухи лікарі не виявили, хоча вона була дуже худорлява. Тепер старенька почувається добре, допомагає поратись по господарству. Розповідаючи про свою внучку, у бабусі з’являлись на очах сльози. Дуже любить свою Алінку, адже вона виховувала її з восьмимісячного віку. Молиться Богу, щоб дав її сину Ярославу добру та вірну дружину. Живе з надією, що Бог в цьому допоможе.

Михайло ЛОМАГА

Ваш отзыв

Ваш коментар