- Нове життя - https://nz-ir.com -

РОДИННА СПРАВА НА ФОРПОСТІ НАШИХ ЛІСІВ — у династії Дрогобецьких

Для того, щоб зустрітися із теперішнім головою роду лісівників Дрогобецьких, четверте покоління яких служить далеко неспокійній і не завжди вдячній, але зате благородній і почесній справі – охороні золотого запасу наших лісів – віковічних дібров у Гату, довелося робити автомобілем чималий гак через Мукачівський район, аж через Зубівку – на Станово.
Михайло Іванович Дрогобецький, давній знайомий, по дорозі охоче ділився родинними переказами, сімейними історіями, у яких вмістилося багато подій, фактів і дат за сто років, що їх сумарно віддали у своєму житті їх дідик, стрийко Володимир і батько. А ще ж і вони із братом Іваном та племінником Михайлом пишуть другу сотню свого сучасного літопису відданості обітниці лісу, якій неформально, але душею присягли. Без перебільшення можна стверджувати, що їх родина береже не тільки лісові квартали , обходи, урочища. Гат у цілому, але й честь роду. Це не журналістська метафора, а наявний історичний факт у хронології Станова та і у їх сімейній хроніці. Колись, у далекому 1932 році, родоначальника цієї династії Михайла Андрійовича Дрогобецького лісником для догляду за сільською дібровою обрала сільська громада Станова.
Допоки ми їхали, Михайло Іванович пригадав ще один красномовний для лісівників взагалі та й для їхньої родини осібно випадок. Їх стрий, Володимир Андрійович, проживши статечних 90 років і упокоївся рівно на день свого народження, любив показувати одне із урочищ у Гату.
— Я ще був дітваком, — згадував старий при племінниках лісівник на пенсії, — коли оця площа була вкрита підростом. – Згодом, за моєї пам’яті, тут наново вирубали товарний дуб і на старі мої роки ця площа знову така сама стала, як і в дитячі.
Отакий своєрідний життєвий колообіг співпав із природним циклом поновлення лісу.
Коли через деякий час уже вели розмову із батьком Михайла Івановича – Іваном Михайловичем, верстний заслужений лісівник так само не проминув нагоди нагадати цю історію, але так, ніби між іншим. Янош Мигальович, а саме так цей статечний чоловік записаний у всіх своїх документах, в тому числі і в орденській книжці в Указі Президії Верховної Ради від 23 березня 1978-го року про нагородження Івана Михайловича Дрогобецького Орденом Трудової Слави ІІІ-го ступеня.
Був період, коли поміж статечними ґаздами широко вживався вислів «Честь довкола». Як бачимо, представники цієї родини честь і вшанування мали і мають у кожному поколінні: і від людей, і від влади.
Бо ж і є за що. Іван Михайлович охоче згадує як його 1-ша, 2-га і 3-тя ділянки були огороджені жердинами. Та й додає жартома:
— Навіть зайці по струнзі ходили, — це вже, як істинний мисливець.– А за косулі сільські люди казали, що мусимо їм найняти чередаря, аби сокотив кози, стільки їх було.
А спочатку було так, що міг Іван Михайлович і не стати лісівником. Приписавши собі рік, він у 17 років пішов у Березинку на шахту добувати вугілля. На зміну і зі зміни додому ходив пішки по десять кілометрів. Та після служби в армії, вірніше — чотирьох років на флоті на далекій Камчатці не мав куди повертатися на роботу, бо шахту закрили і став до справи поряд із батьком. Попри те, що організаційній структурі лісового господарства час від часу відбувалися зміни, це ніяким чином не впливало на ставлення у родині Дрогобецьких до своїх обов’язків охоронців лісу. Так, починаючи із 1968 року угіддя, які й понині доглядають представники кількох поколінь Дрогобецьких, належали, відповідно, Мукачівському, Кушницькому, Довжанському лісокомбінатам, а відтак — Загатському та ДП «Довжанське лісомисливське господарство», але десятиліття це багатство рідної землі оберігали і оберігають вони, як батьківське обійстя.
На батьковій дільниці добре порається тепер син Іван. А поряд із ним – племінник і внук старійшини роду — Михайло Володимирович Дрогобецький. Представники всіх поколінь цього славного лісівничого роду відзначалися не тільки добросовісним ставленням до своїх професійних обов’язків, але й глибоким практичним пізнанням справи на основі наукових спостережень та досліджень Так, було б перебільшенням стверджувати про їх заняття наукою, але правда й те, що на базі їх ділянок тричі проводилися обласні семінари по збереженню і природному відтворенню дібров. Якщо середнє покоління родини Дрогобецьких, в тому числі і Іван Михайлович мають середню спеціальну освіту, то вже представник молодшого – Михайло Володимирович – студент третього курсу Львівського національного лісотехнічного університету.
Гірський кряж Гат, вкритий переважно дібровами, тягнеться майже на тридцять кілометрів від мукачівського Станова — до іршавського Сільця. Так уже історично склалося в лісовому господарстві краю, що структурно ця група лісів входить до державного підприємства «Довжанське лісомисливське господарство» і є своєрідним форпостом від сусідів із Мукачівського району.
Михайло ІСАК.