Версія для друку Версія для друку

На перший план він ставив інтереси держави

Завжди приємно зустрітися з такою чуйною, доброю і порядною людиною як Максим Михайлович Хохлов. Свого часу, працюючи в редакції, мені неодноразово доводилося з ним бувати на підприємствах, в організаціях і установах району, де він зустрічався з колективами, вів мову про наболілі проблеми, розставляв пріоритети при вирішенні тих чи інших питань. Обіймаючи посаду голови райдержадміністрації, на перший план ставив інтереси держави. «Людина, яка наділена дуже великими державними повноваженнями, або займає дуже відповідальну державну посаду, — часто любив повторювати він, — розглядає вирішення державного питання в першу чергу з точки зору власних інтересів, і тільки в останню чергу дивиться на інтереси держави, або «підганяє» їх під свої власні. Ця людина може виграти в матеріальному плані, а в моральному стає банкротом. Впевнений, що кінець-кінцем вона програє і в матеріальному плані. А от людина, яка на перший план поставила інтереси держави, в моральному аспекті виграє відразу, і в матеріальному теж матиме відповідно до заслуг». Це була його незмінна позиція.
Максим Михайлович із великою повагою ставився до колективу редакції газети «Нове життя». Були такі випадки, коли друкарська машина в райдрукарні виходила з ладу, то доводилося друкувати газету у Виноградові. Тоді ще електронної пошти не було. Плівки доставляли автомашиною. А редакція газети власного автомобіля не мала. Отже, М. Хохлов давав у користування редакції автівку райдержадміністрації два рази на тиждень, бо районка виходила тоді у четвер і суботу. Треба віддати належне і колишньому голові районної ради Петру Станку – він теж часто підсобляв редакції. Навіть власний комп’ютер подарував. І в кабінет редактор видання заходив до перших керівників району без стуку і черг – двері у них завжди були відкриті для редакції. Не було також проблем із фінансуванням газети. Влада повсякчас йшла нам, журналістам, назустріч.
Районка повсякчас висвітлювала діяльність влади. Та й писати було про що. Про теплопостачання в нашому районі повідомляла навіть республіканська газета «Голос України»: «Опалювальний сезон в Іршавському районі розпочинають без проблем, — йшлося в матеріалі журналіста Івана Гудзоватого «Боржавський триптих». – Цій темі навіть було присвячено виїзну колегію обласної державної адміністрації. Носила вона хоч бюрократичну, але до болю актуальну назву: «Реалізація проектів і конкретних заходів щодо радикального зменшення споживання енергоресурсів на території району і впровадження нових енергозберігаючих технологій». Старання та здобутки іршавчан у цій сфері високо оцінив тодішній голова ОДА Олег Гаваші. Таку саму оцінку він поставив іршавчанам і напередодні опалювального сезону, коли в Ужгороді проходив «розбір польотів» реальної загрози зриву постачання тепла. На той час програма енергозбереження діяла в районі вже 5 років. За базовий узяли 1999 рік. Тоді район спожив 72 мільйони кубометрів газу, хоча до його повної газифікації було ще далеко. Тоді, коли вона була завершена, а кількість споживачів цього палива зросла майже вдвічі, район використовував лише 75 мільйонів кубометрів газу. М.М. Хохлов на практиці довів, що майже 30 відсотків становили непродуктивні втрати. Тобто грілася значною мірою атмосфера. Тому і взялися найперше за паспортизацію бюджетних установ, розробку і доведення лімітів споживання енергоносіїв, а разом з цим вирішили замінити застаріле обладнання, малоефективні котли.
Ось що згадує про ті часи М. Хохлов:
– Ми зробили перші кроки в переході на автономні котельні замість централізованого теплопостачання. Це за порівняно невеликих капіталовкладень дало відчутний фінансовий ефект. Ті, хто постачав тепло централізовано, вели його облік не за лічильниками, а за … діаметрами газових магістралей. Тільки у Вільхівській середній школі в той час вони виставили рахунок за 36 тисяч кубометрів газу, хоча фактично його було використано лише 8 тисяч кубометрів. У грошовому еквіваленті під час опалювального сезону це виливалося в кілька десятків тисяч гривень. Тому ми пішли іншим шляхом, зосередившись на ліквідації непродуктивних втрат, які в 1999 році становили третину. Вже через три роки, тобто в 2002 року робота райдержадміністрації була відзначена Почесною грамотою Державного комітету України з енергозбереження.
А М.М. Хохлов продовжував працювати над тим, щоб не гріти атмосферу. Саме із-за цього і було створено комунальне підприємство «Тепло-місто», яке забезпечувало теплом комунальні установи.
А вже наступного року взагалі відмовилися від послуг «Закарпаттеплокомуненерго».
Серед пріоритетних напрямків діяльності, крім програми енергозбереження, були: розвиток підприємництва та малого бізнесу, освоєння нових видів виробництва конкурентоспроможної продукції та послуг населенню, які не надавалися або були дефіцитними, поліпшення охорони здоров’я та екологічної ситуації на окремих об’єктах району. Дбав М. Хохлов і про створення нових робочих місць.
У заслугу Максима Михайловича слід відзначити реалізацію мікропроектів Українського фонду соціальних інвестицій. У районі таких проектів було сімнадцять на загальну суму 9 мільйонів 231 тисячу гривень. Спрямовані вони були на поліпшення освітніх, комунальних, культурних послуг. У рамках їх реалізації – ремонт дванадцяти шкіл, доріг у трьох селах, будівництво лікарських амбулаторій. А здійснювалися ці проекти з метою підвищення активності громад та місцевої влади. Обов’язковою умовою надання коштів із фонду був і певний внесок населення. До речі, завдяки цьому в селі Осій було збудовано добротну дорогу. П’ять відсотків коштів внесло населення, а ще п’ять – районна влада.
Дбав Максим Михайлович і про культуру. Охоче ходив на виступи і всіляко заохочував народний фольклорний ансамбль «Іршава», якому аплодували не тільки в Іршаві, а й далеко за її межами – в Словаччині, Чехії, Угорщині, Іспанії, Португалії. За його сприяння побачила світ книжка «Зачарований край», де вміщено нариси і науково-популярні статті про історію, соціально-економічне та культурно-національне життя Іршавщини, визначних діячів, майстрів пензля і пера, композиторів і співаків, провісників нового, їх місце в історії української культури. Разом з тим, читач побуває в мальовничих куточках нашого краю, ознайомиться з пам’ятними місцями. Цікаву пізнавальну книгу «Скарби рідного краю» за фінансової підтримки райдержадміністрації видав професійний історик та учасник численних археологічних експедицій Василь Керечанин.
М. Хохлов був ініціатором створення в одному із залів будинку дитячої творчості районного історико-краєзнавчого музею. Тепер експозиція складається із більш як вісімдесяти стендів та вітрин. На них відображена історія району, починаючи з давніх епох. Вони ілюстровані й археологічними знахідками – кам’яними, бронзовими, залізними знаряддями. Окремі стенди присвячені предметам старовини, народного мистецтва, відомим вихідцям з району.
Завдяки М. Хохлову була прийнята районна Програма підтримки книговидання місцевих авторів. За рахунок цього вийшло 8 документально-художніх книжок про район та його людей, поетичних збірок і роман. Всіляко підтримувалася й талановита молодь.
Це все – про добрі справи героя цієї оповіді. Напевне, настав час розповісти і про самого Максима Михайловича. Народився він 27 серпня 1948 року в селі Великий Раковець. Трудову діяльність розпочав електрослюсарем Ільницького шахтоуправління. Після закінчення Ірпінського індустріального технікуму в 1968 році до призову в армію працював майстром, а відтак – начальником металообробного цеху райпромкомбінату. По звільненні в запас обіймав посади інженера-технолога, начальника технічного відділу заводу «Іршавремверстат», директора Кушницького філіалу Ужгородського механічного заводу. Працював у партійних та органах виконавчої влади – на посаді першого заступника голови райдержадміністрації. З квітня 2005 року до червня 2006 року був начальником Хустської об’єднаної державної податкової інспекції. З червня 2006 року був головою райдержадміністрації. Обирався депутатом обласної ради. Разом із дружиною Марією Андріївною виховали доньку Наталію та сина Михайла. Вже мають внуків та правнучку.
Груди М.М. Хохлова прикрашають численні нагороди. Це орден «За заслуги» ІІІ ступеня, ювілейна медаль «20 років незалежності України», орден «За заслуги перед православною церквою Дмитрія – митрополита Ростовського, нагрудний знак Закарпатської обласної ради «За розвиток регіону» та ін.
А ще Максим Михайлович веде здоровий спосіб життя. Займається спортом. Особливо полюбляє легкоатлетичний крос. На дистанції тисячу і більше метрів може позмагатися навіть з юнаками.
Життя прожито недаремно. Максиму Михайловичу є про що згадати, він набув чималий життєвий досвід. Багато з теперішніх керівників району – то його вихованці. Вони продовжують справи, розпочаті своїм наставником. Йому є чим гордитися.

Василь ШКІРЯ

Ваш отзыв

Ваш коментар