Версія для друку Версія для друку

ДОГЛЯНУТИЙ ВИНОГРАДНИК. ЩЕДРІ ПЛОДИ

Є теми і люди, до яких журналісту хочеться і потрібно час від часу повертатися. За їх долею так чи інакше прослідковується доля всієї країни. Високомірно?! Патетично? Нехай.
При цьому є обов’язок перед уважним і небайдужим читачем, який періодично задає репортеру запитання: «Вчора, чи після вчора ти мені говорив про того або іншого чоловіка та його справу. А як склалася його доля в подальшому?».
Грішний, як і кожен смертний.
Всі наступні рядки це не виправдання, а, тим більше, не реклама, і навіть не порівняння…
У далекі вже часи перебудови, − в переддень розвалу Радянського Союзу, при ентузіастичному розвитку кооперативного руху і зародження фермерства була невдала спроба написати про трійку фермерів. Життя так склалося, що публікації не вийшли, але, можна стверджувати, хороші, приятельські стосунки з того часу підтримуємо. Так от інколи хто-небудь із них підкидає тему для ….
Так склалося, що з Іваном Полянським, який зараз продає насіння, зустрічаємося практично обов’язково кілька разів на рік. Стабільні покупки в нього супроводжуються не тільки обов’язковою в таких випадках безкоштовною консультацією агронома із багаторічною практикою, але й уже традиційним запитанням:
−Не підкинеш цікаву тему?
На таке чергове запитання отримав шість років тому не тільки ствердну відповідь, але й практичну допомогу. Іван Васильович, не відкладаючи справу у довгий ящик, запропонував поїхати у Брід. Читач «Нового життя», сподіваюся, зберіг у своїй пам’яті кілька тогочасних публікацій, героєм яких був ентузіаст-виноградар із Дешковиці Віталій Ломага, який у наших далеко не таких уже сприятливих умовах почав вирощувати понад 110 європейських сортів винограду.
Так під рубрикою «Файний луѓош» появилася перша публікація «На краю села хатина, довкруж неї виноградна лозина», героєм якої став дешківчанин Віталій Ломага. Згодом тему розвивали, Віталій — у винограднику, репортер — на сторінках часопису, де появилися нові публікації: «Нанизані грона на променях сонця», «Іршавщина – рай виноградарства», «Кавуни у виноградниках». Така обопільна співпраця давала щедрий врожай. Нам завжди було про що поговорити при випадкових і нечастих зустрічах. Життя Віталія обірвалося скоро, нагла смерть через невблаганну хворобу забрала його з-поміж нас, і редакція відгукнулася на ту трагічну подію скромним некрологом « І восени заплакала лоза виноградна».
На деякий час обірвалася газетна хроніка цього виноградника. Час од часу виникало бажання відновити її, та все нібито ставало на перепоні.
Аж тут оказія. Марія Ломага, вдова Віталія, захотіла привітати із 18-літтям старшого сина Віктора. При зустрічі за звичними черговими запитаннями про справи прохопилося вже давно назріле бажання навідатися до їх господарства.
… Ступивши за огорожу саду, відділяє виноградник від хати із двором та луґошом, будь-який відвідувач застигає вражений рясними плодами , ніби з рекламного ролика,розкидистого гіллям абрикоса. Марія йде до тепличного ангара, де на шпалерах грезна (грона), як мачки. Чомусь саме такі порівняння здавна вживають старі люди у повсякденні.
– Тут, у ангарі, із одного куща вдається зібрати 8 – 10 кілограмів, – перехопивши мій захоплений погляд, говорить Марія. – Із декотрих, правда, п’ять.
– Тут є кущі, яким уже по вісім років, тож лишаємо на одному пагоні по два грона – неквапом вступає у нашу розмову старший син Віктор.
Надворі – врожаї менше.
Стоїмо при вході в ангар: око милують врожаїсті європейські сорти винограду, а слух – захоплені розповіді господині:
– Сорт «Сфінкс» (два кущі) – чорний, ранній, починає дозрівати. Поряд «Чарлі», також чорного два файні. А з білого – суперекстра, найбільш ранній, уже зрілий. На Петра куштували. У теплиці на три тижні приходить раніше, аніж у дворі.
Знову розмова повертається під плівку теплиці, де фіолетова «Красотка» поряд із «Сфінксом». «Аркадія» білий. Йому ще треба десь тиждень, і файні великі грона на двох кущах вповні нап’ються сонця.
Спокійно, як про щось похідне, говорить господиня і про супутні не надто вдалі сорти, що їх має, як от «Пам’ять журавля».
Слово за словом і вони із старшим сином захоплено говорять про вже деякі маленькі таємниці, що є присутні у кожній професії
— Європейці слід постійно пасемкувати, бо сила йде у листя, а от ці – чеканити – присікати пагін після грона за восьмим листком.
Наша розмова обертається довкола теплиці, і господиня знов згадує Віталія, який планував зробити ще одну теплицю. Під плівкою виноградник не треба обробляти від хвороб, лише постійно провітрювати та крапельний полив. А удобрюють лише гнойом. У міжрядді – полуниця трьох сортів: ремонтарний «Альбіон», що постійно плодоносить, а ще «Міранда» і «Альба».

Запитую, як європейці переносять цьогорічне дощове літо і несподівано чую, що в цьому господарстві спробували натуральний препарат Біо-джерело без хімії. У винограднику Ломагів є й ізабельні, технічні сорти. «Отелло», «Шардоне», «Біанка», «Магія», «Красень» дуже добрі для виготовлення вина.
Ми крокуємо стежиною, Марія буквально впереміжку сипле назвами сортів «Галбена Ноу» уже дозріла, є і «Восторг» мускатний білий, він ранній.
Мимоволі закрадалася думка, як це все встигає вона одна.
Ніби перехопивши ці невловимі імпульси, Марія переводить нашу розмову в інше русло. Всі ці роки без Віталія їм неодмінно допомагав батько Віталія Іван Васильович Ломага із Дешковиці. Непомітно але впевнено відчувається присутність юного господаря — Віктора. Він раз по раз додає по кілька слів до нашої розмови стосовно обробки, догляду виноградника.
Вже потім Марія Ломага не без ноток гордості поділилася, Віктор разом із родичем облицьовують каменем бетонну огорожу. А ще здобуває у Іршавській автошколі професію водія.
Є здобутки і у молодого сина Ростислава. На видному місці у хаті його Грамота за успішне закінчення четвертого класу.
Виноградник доглянутий.

Михайло ІСАК.

Ваш отзыв

Ваш коментар