Версія для друку Версія для друку

СОКИ КОРІННЯ НАРОДУ ЧЕРЕЗ ДУШУ І НАУКУ Академік Василь Німчук із Довгого підняв рідну закарпатську говірку із праслов’янської – до сучасної української мови

***
Шостого липня ці високі благородні слова пошанування академік Василь Васильович Німчук у день свого 85-річчя мав почути наживо. Колегам, учням, шанувальникам, землякам та щонайперше, родичам, попри його неймовірно аскетичну скромність не судилося сказати їх йому в очі. Минулорічного листопада навіки зімкнулися прозірливі зіниці академіка-киянина, який завжди наголошував на своєму довжанському корінні. Ґратулюючи своє рідне, перворідне у мові, Василь Васильович зумів науково довести – закарпатська говірка української мови є збереженою її прадавньою формою. Про це по-особливому наголошували колеги-науковці потім, на урочистій презентації книги спогадів про академіка Василя Васильовича Німчука в Довжанській сільській раді.
***
Настоятель Свято-Іллінського греко-католицького храму села Довге отець Степан Лях відслужив на могилі Василя Німчука заупокійну панахиду. Запалені свічки, хліб і вино на столику, квіти на могилі і свята молитва, озвучена священиком та кількома вірниками, що співслужили йому, і тісне коло людей різного віку, які тихо або про себе повторювали слова молитви – така скромна картина під пекучим сонцем у п’ятницю після обіду оживляла ту частину довжанського кладовища, де свіжою ще видається могила. Науковці від Ужгорода – до Києва, родина, керівники села, представники громадськості, – ніби й не масове зібрання, проте кожен тут – у щирій повазі і пошані до світлого імені мовознавця.
– І ще одне, – сказано отцем Степаном, – після нашої спільної молитви Василь Васильович дивиться на нас із небес і радіє тому, що його пам’ятають.
Пам’ять дієва.
Із дитинства з батьковими і материнськими навчаннями молитов Василь Німчук увібрав у своє єство церковний спів, ту духовну піднесеність, яка незбагненним чином наповнює нашу сутність у час богослужіння у храмі. Саме тому він так ревно, як фінансово, матеріально долучався до зведення Свято-Іллінського храму та його облаштування, так і постійних неодмінних відвідин при приїздах у рідне село та відвертими, щирими і довірливими бесідами із односельцями горнув їх до новозведеного храму. Отож, довжанські гості Василя Васильовича не проминули нагоди побувати і у його обителі духу, де до речі, був минулої осені і відспіваний.
***
Урочиста зала Довжанської сільської ради до того дня навряд чи приймала за свою півстолітню історію стільки водночас іменитих у науці гостей.
Відкриває засідання сільський голова Віктор Симканич і найперше представляє декана філологічного факультету Ужгородського національного університету Галину Шумицьку, яка розповідає про проведену наукову конференцію, присвячену пам’яті Василя Васильовича Німчука і пропонує встановити на будівлі місцевої школи меморіальну дошку. При цьому Галина Шумицька передає зібрані сім тисяч гривень – частину із необхідної для цього суми.
Віктор Михайлович, як істинний патріот села не лише погоджується із такою думкою приїжджих, але й виступає із зустрічною пропозицією – присвоїти Довжанській загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів ім’я Василя Васильовича Німчука. Останні його слова зала заглушила оплесками.
Естафету переймає учень одного із найвидатніших лінгвістів України Василь Шаркані – упорядник книги спогадів про Василя Німчука. Слід зауважити, видання вийшло за ініціативи голови Закарпатського відділення Спілки письменників України Василя Густія та за фінансової підтримки заступника голови ОДА Ярослава Галаса.
Вервиця наступних за ним виступаючих рідних, науковців, друзів, знайомих – Ганни Пилип, Мирослави Мезіної, Василя Кополовця, Єлизавети (Ержіки) Панич, Марії Ледней, Катерини Городницької, Ірини Фаріон – це неймовірно емоційно насичені етюди, картинки, епізоди із тієї хроніки життя Василя Васильовича Німчука, коли ці люди мали щастя зустрічатися з ним: принести йому старовинний рушник чи розписану таріль, почути від нього жарт, заспівати із цим статечним чоловіком давню коломийку, розтлумачити майже забуте загалом слово, дати йому вкрай потрібну інформацію, деталь до «Енциклопедії Довгого», яку він збирався, але не встиг видати.
Василь Васильович любив квіти, вбратися у вінок із польових квітів, красу дівчат, гарну пісню.
***
Із процитованого у спогадах:
– Анцько, розум рожений – ото є розум рожений, а розум учений – ото ще далеко від роженого.
***
Декан філфаку УжНУ Галина Шумицька передала Довжанському сільському голові Віктору Симканичу Звернення ректора університету професора В.І.Смоланки із пропозицією назвати у Довгому вулицю іменнм Василя Німчука.

Михайло ІСАК

Ваш отзыв

Ваш коментар