- Нове життя - https://nz-ir.com -

Міст єднає береги, або поет Юрій Шип та Іршавщина

Із поетом Юрієм Шипом я познайомився десь в середині 90-их років минулого століття. Він часто навідувався на Іршавщину. Під час своїх поїздок ніколи не оминав редакцію газети «Нове життя», яка охоче друкувала його байки та гуморески. Працюючи на посаді відповідального секретаря Закарпатської обласної організації Товариства охорони природи, він залюбки приїжджав у наш край, де набирався сил і енергії, які потім віддавав поезії. В одному вірші він так і написав:

Де єднає береги

Міст через річку Боржаву,

Маю друзів дорогих,

Що запрошують в Іршаву.

Юрій Шип залюбки розповідає і ще про одного відомого письменника із нашого краю – Юрія Мейгеша, який народився у с. Великий Раковець. У рідному селі прозаїка вже кілька років тому відкрито літературний музей. Сюди навідуються туристи не лише з України, а й із-за кордону. Юрій Мейгеш вписав своє ім’я в літературі тим, що видав відомі романи «Верховинці», «Кам’яний ідол», повісті «Сьогодні і завжди», «Життя, хвилини, роки», які перекладено російською мовою. Окремі уривки із згаданих творів друкувалися в перекладі осетинською, молдавською, чеською, словацькою та угорською мовами.

Побував Юрій Шип і в музеї ще одного відомого письменника з Іршава Степана Жупанина. У літературі їх поєднує те, що обидва написали чимало віршів для дітей. Гордиться тим, що Степан Ілліч став лауреатом літературної премії імені Лесі Українки.

Дмитро Кремінь так оцінив багаторічну творчість Юрія Шипа «Його творча книгарня – коштовний набуток. А ювілейне вибране – то сповідь і пересторога на вершині свого роду. На цій поетичній висоті не збудуєш місцевий графоманський теремок, як і реальну віллу київського чи іншого примандрованого божка біля Говерли реальної. Сповідь на Шиповій вершині – бо бенефіс на карпатській Голгофі, а його творчість – істинний мандат перед Богом і народом».

Юрій Шип подовгу може розповідати про Василя Кузана, з яким познайомився в Довжанському економічному коледжі. Молодий поет працював тоді там викладачем. Але на той час уже брав участь і став дипломантом міжнародного конкурсу кращих літературних творів молодих авторів «Гранослов-93». Із тих пір спливло багато часу. Та не загубилось ім’я Василя Кузана в літературному овиді. Він став лауреатом багатьох літературних премій, видав 20 книжок поезій. На його слова співають пісні народні артисти України Степан Гіга, Іван Попович, Петро Матій. Приємно дружити з такими літературними особистостями.

Свого часу працюючи на посаді провідного спеціаліста управління по охороні навколишнього середовища Міністерства охорони природи по Закарпатській області сходив вздовж і впоперек Іршавський район. Побував на Бужорі, полонині Кук, неодноразово милувався Боржавською долиною, як поет зустрічався в полі із жниварями, читав свої поетичні рядки перед робітниками і інженерно-технічними працівниками на фабриках і заводах. Був бажаним гостем також у навчальних закладах району.

«Одним із перших, хто рекомендував твори Юрія Шипа читачам, був Фелікс Кривін, — згадував напередодні 70-річчя письменника професор Дрогобицького державного педагогічного університету  імені Івана Франка, доктор філологічних наук Микола Зимомря. – Славнозвісний сатирик звертався 20 червня 1981 року зі сторінок «Закарпатської правди» до читачів із однозначним запитанням і воднораз давав одноосібну чітку відповідь: «Що потрібно сатирикові? Проникливість у знаходженні зла, сміливість у його викритті і, звичайно, здатність перетворювати небезпечне в смішне. Сподіваюся, що все це у Юрія Шипа є – інакше навіщо б він брався за сатиру? Набагато спокійніше було би писати лірику». Уродженець Маріуполя не помилився – Юрій Шип виправдав його сподівання. Байки і гуморески Юрія Шипа друкувалися в обласних і республіканських газетах «Радянська освіта», «Друг читача», «Сільські вісті», «Радянська Україна», «Літературна Україна», журналах «Україна», «Перець», «Радянська природа», «Дружно вперед», колективних збірниках «Перевал», «Новоліття», «Сонячний годинник», «Калиновий спів», «Молодий день», «Ранковий клич», «Дзвінке джерело».

«Критика схвально зустріла першу його книжку «Бита карта», що 1984 року побачила світ у видавництві «Карпати», — каже М. Зимомря. – З її сторінок на читача «глянули» напиндючені бюрократи, хапуги, ханжі, підлабузники, дволикі фараони – самозванці, всілякі ділки з великими амбіціями і зухвалою жадобою до таких жалюгідних принад ницої «престижності», як високі посади, дачі, автомобілі, веселки незаслужених радостей. Хоч такі «улюбленці» гумориста не переводяться там, де панує атмосфера «вертикального» підлабузництва, казенної байдужості, споживацтва, порушення норм людяної моралі й етики. Такі «герої» постають з-під пера Юрія Шипа у його другій збірці. Назва книжки — «Градусна хвороба». Вона яскраво окреслює її тематичну спрямованість. У центрі уваги поета чітко визначений об’єкт, взятий під приціл – пияцтво й алкоголізм, що болісно дошкуляють особливо сьогодні».

А потім були «Феркові фіглі», «Веснярики», «Прогулянка по звіринцю», «Сині сльози» та збірки духовних поезій «Скибка духовного хліба», «Славлю Бога».

Великий  вплив на Юрія Шипа мають побратими по літературному цеху Степан Олійник, Павло Глазовий, Дмитро Білоус, Петро Скунць. Вони плекали на нього велику надію. І він за це їм щиро вдячний тепер.

Юрій Шип дотепер залишається великим працелюбом. Про це неодноразово писала його побратими по перу Дмитро Кешеля, Василь Поп, Петро Скунць, Микола Матола, Василь Густі, Людмила Кудрявська, Дмитро Федака, Сергій Федака, Василь Чумак, Іван Сенько, Іван Хланта…

Про творчі пошуки поета-гумориста свідчать «Корисні загадки декому для згадки», побудовані на фольклорній основі. Незважаючи на вік, Юрій Шип продовжує радувати нас своїми творчими здобутками. І в 70, вважає він, можна творити. У нього ще дуже багато ідей і творчих задумів.

Дай, Боже, щоб усі вони збулися!

Василь ШКІРЯ