- Нове життя - https://nz-ir.com -

Ми відродили арданівський футбол

Гра у футбол з моменту його зародження і по сьогоднішній день залишається наймасовішим і найпопулярнішим ігровим видом спорту. Проводяться районні, обласні, українські, європейські, світові першості, різні міжнародні турніри як серед чоловіків, так і серед жінок. Я згадую ті далекі 70-і роки, коли ще не було сучасних стадіонів і футбольних полів, як зараз, а тим більше, на селі, не було таких, як тепер, і футбольних м’ячів та форми, а були, як ми їх називали «брезентяки» — не ніпельні, а з камерами, «чопами» і шнурували їх шнурками із шкіри або звичайними шнурками, а від ударів головою могли на чолі з’являтися навіть гулі. Звичайно, в моєму рідному Арданові футбол був і залишається популярним серед молоді. Тільки трохи різне ставлення до футболу було тоді і тепер. У 1970 році команда «Урожай» Арданова була розпущена, оскільки наш колгосп об’єднали з сусіднім доробратівським в радгосп ім. Мічуріна з адмінбудинком у с. Доробратово, і, звичайно, все спортивне життя перебралося туди, та й працював там інструктором по спорту вчитель фізвиховання, чудовий спеціаліст і фанат спорту І.І. Пинзеник, під керівництвом якого доводилося грати у футбол і мені.

Минали роки, і тільки після того, як ми молоді хлопці від нічого робити, повернувшись з армії, вирішили на ентузіазмі відновити футбол у рідному селі. Навесні 1978 року зібрали збори в сільському клубі і запропонували хлопцям, хто бажає, здати по 40 карбованців для закупки спортивної форми та інвентаря. Охочих виявилося чимало. Після перших тренувань було сформовано склади дорослої та юнацької команд. Свого футбольного поля не було, і домашні ігри проводили спочатку в Негрові, а згодом і в Доробратові. Вболівальники пішки добиралися на наші ігри. Нас у цих селах сприймали як своїх, схвально відгукувались про нашу гру. Основу команди складали як досвідчені, так і молоді гравці. У рамці воріт дуже надійно грав, на жаль, нині покійний через трагічний випадок Іван Калабішко. Польові гравці Михайло Сенишин, Михайло та Іван Станинці, другий Іван Станинець, на жаль, теж покійний, Михайло Капустей, Іван Мартин старший, теж, на жаль, покійний, Михайло Штіглінець, Василь Шіц, Василь Станинець, Василь Данканич, Михайло Андрела, брати Іван та Михайло Лендел, Іван Кобаль, теж нині покійний, Іван Садварій, теж покійний, Василь Муска, Іван Мартин молодший, Іван Попович. Дуже сильний був юнацький склад, який не мав рівних у районній першості. Тренерами були М. Сенишин та М. Станинець. Клопіткі тренування та ігрова дисципліна дали свої результати. У перший же рік ми стали бронзовими призерами першості, пропустивши вище команди Іршави та В. Раківця. Ми стали грозою авторитетів обласних першостей. Пам’ятаю, у 1980 році в кубковому матчі ми розгромили довжанську «Боржаву» з рахунком 5:1. Це було справжньою сенсацією. Неодноразово об нас спотикався й іршавський «Механізатор» на чолі з Юрієм Чегілем. У 1979 році і потім три роки поспіль ми були чемпіонами району. Після того, як в 1984 році радгосп ім. Мічуріна було реформовано знову і директором радгоспу «Перемога» став палкий прихильник футболу В.І. Садварій, нині покійний, команда отримала фінансову підтримку, що дало змогу брати участь в обласній першості з футболу. А коли головою села став фанат футболу і граючий тренер М.М. Станинець, футбол взагалі набув популярності серед вболівальників не тільки нашого, а й сусідніх сіл. Найбільше турбує, мабуть, не лише мене те, що футбол, можливо, не є таким масовим, як у ті далекі часи. Футбол став грою комерційною, платною, корумпованою, про що свідчать недавні факти у вітчизняному футболі. Здібна молодь є на селах, але залишається поза увагою ділків. Тому здібних хлопців, з якими знайомий, замість футбольного поля можна побачити в розважальних закладах за чаркою. Напевно, тому здебільшого не маємо свого представництва на європейських та світових форумах з дня смерті легендарного тренера Валерія Лобановського, не маємо і футболу в країні.
З нагоди 40-річчя відродження арданівського футболу я присвятив вірша своїм товаришам, з якими разом захищав честь рідного села на футбольних полях краю:
Ми свого часу відродили
Футбол у нашому селі,
І в перший рік суперників громили,
Як у рідних стінах, так і в чужині,
Недарма завоювали ми зразу медалі бронзові.
Ми були всі свої і чудово грали,
Інколи й іменитих суперників перемагали,
Люди з інших сіл на гру подивитись приходили,
Нас любили, за нас вболівали,
Бо ми грою жили і всіх себе їй віддавали.
40 літ минуло, а нам здається, що лиш мить,
Як згадали друзів поіменно тих,
Душа сумує, і в серці трохи защемить,
Коли на фото нас бачу сильних й молодих,
Та час, на жаль, бере своє,
На зміну підростає покоління молоде,
Вже декого в живих немає серед нас,
Але ми всі пам’ятаємо про вас,
Кажуть, що рани лікує час,
Прошу хвилиною мовчання вшануймо тих,
Тих наших друзів, яких немає вже в живих.
А ми зібрались сьогодні, щоб молодість свою згадати,
Щоб перед тими, хто пам’ятає нас,
Тією ж самою сильною командою постати,
Яка уміла у футбол чудово грати
І не менш чудово веселитись і відпочивати.
Та, попри все, здається, друзі, нам,
Що ми такі молоді, як і тоді,
Й не здаємося на милість рокам,
При зустрічах згадуємо оті незабутні ігри собі,
Радіємо, що ми ще є, що ми іще живі,
Що залишимо добру згадку про себе в рідному селі.

З ювілеєм вас, друзі мої, щастя і здоров’я усім вам.
Іван Лендел,
с. Арданово