Версія для друку Версія для друку

… А В КОВАЛЯ СЕРЦЕ ТЕПЛЕ

ГАМОРА КЛИЧЕ,
ГАМОРА ПОВЕРТАЄ
Лисичани в цьому випадку споріднені євреям: вибраний народ прагне повернутися на землю обітовану, а наші земляки-верховинці бодай раз на рік – у кінці червня, коли найголосніше гомонить Гамора – злітаються з усіх усюд, куди їх закидає доля. Фестиваль манить їх незбагненним чином, а ще цією дивною ностальгічною ноткою вони норовлять інфікувати чим більше коло своїх давніх і нових знайомих. Вкотре в цьому переконуєшся, поспілкувавшись із Ганною Василівною Фучковою (народжена в Лисичові – Буркуш) .
– Йсе моя залюба, – ділиться враженнями місцева уродженка – словачка, яка кілька десятиліть поспіль простійно проживає в столиці Східно-Словацького краю м. Кошіце. – Час від часу приїжджаю у рідні місця, тож стараюся втрапити саме тоді, коли проводиться фестиваль.
На цей раз разом із кошіцькою лисичанкою приїхав і гурт її друзів по мистецькому захопленню – фольклорно-етнографічний ансамбль «Грабіна» із приміського села Мислава. Започаткований він понад шістдесят років тому і досі його учасники зберігають, розвивають і виконують на святах та обрядових дійствах народні словацькі пісні і танці. Тепер ним керує Анешка Чонтошфальська – найбільш відданий ентузіаст цієї справи у ансамблі та народна цілителька. Художній керівник ансамблю надзвичайно трепетно ставиться до автентичних костюмів, у яких виходять до глядачів: так сап’янові жіночі чобітки мають понад сто років, їх бережуть від негоди, а також Анешка сама особисто крохмалить щоразу кожну сорочку всім учасницям колективу перед виходом на сцену.
Мелодії «Грабіни» зачарували колишніх земляків Ганни Фучкової та гостей першого дня фестивалю «Гамора-2018».
Варто так само зауважити, що не тільки даний самодіяльний колектив по-особливому виділявся із суцільного ряду творчих гуртів, які демонстрували свої найкращі надбання у вокальному та музичному мистецтві. Свіжою ноткою, можна сказати, відзначився новоутворений, але вже завзятий у самоствердженні місцевий, сучасний хореографічний колектив «Багаті кольори танцю» яким керує молодий хореограф і соліст-танцюрист із Лисичова Ярослав Пальок. Фурор спричинила і його композиція кунг-фу Панда в Лисчові.Доречно уважному читачеві буде пригадати про успішну прем’єру програми новоствореного колективу на нещодавньому святкуванні 750-річчя сусідньої Кушниці. Тим більший успіх очікував на юних танцюристів та їх наставника у стінах рідної Гамори, де стаціонарну сцену цьогоріч звели господарі комплексу будівель –державне підприємство «Довжанське лісомисливське господарство».

ЗА СКОЛОМИЙКОЮ
ЗА ПЛЕЧИМА –
ОФІЦІЙНА ЧАСТИНА
Свято Гамори уже настільки є усталеним, що якби у ньому випустили деякі церемоніальні частини, то постійні його учасники, гості та й самі організатори сприйняли б таку річ як що-небудь екстраординарне із розряду форс-мажорних випадків.
Отож, вступаючи у річище цьогорічної оповіді про велелюддя «Гамори-2018», ми дещо забігли наперед, обігнавши офіційну колону як у часі, так і по центральній лисичівській вулиці, якою від місцевої загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів високі офіційні гості очолили колону самодіяльних артистів, гостей, дорослих і дітей, місцевих та приїжджих зблизька і здалека. Лисичівський сільський голова Ярослав Пальок у такий день традиційно саме в цьому кутку гірського населеного пункту здоровкається із головою Закарпатської обласної державної адміністрації Геннадієм Москалем та супроводжуючими губернатора особами. Тепер це були керівник апарату ОДА Руслана Натуркач, директор департаменту культури облдержадміністрації Оксана Бабунич, голова райдержадміністрації Олександр Горін, голова районної ради Віктор Симканинець, голова оргкомітету по проведенню фестивалю Олег Козенюк, голови сусідніх райдержадміністрацій Виноградівської — Михайло Русанюк, Хустської – Назарій Павлій, Тячівської– Василь Дем’янчук, сільських голів Іршавщини.
По-особливому тепло Ярослав Васильович та його односельці приймали також генерального директора ТОВ «АЛЬКОР». Спеціалісти цієї будівельно-дорожньої компанії завдяки угоді між сільським головою та головою облдержадміністрації буквально напередодні проклали свіжий шар новенького асфальту саме на цій ділянці вулиці: від школи – до Гамори. Тут, до речі, вартує додати, що основний обсяг роботи – заасфальтовано 620 метрів дороги в знаменитій вже по всій Срібній Землі лисичівській «Індії» – ТОВ «АЛЬКОР» виконало ще до того.
Вранішній короткочасний дощ сонячними відблисками, немов віддзеркаленням, тільки підсилив вражаючий ефект рівної без вибоїн дороги. Пішки, розміреною ходою, зробивши хіба що пару коротких зупинок біля воріт найбільш гостинних горян, вервечка гостей, майже всі, як один, у різноманітних вишиванках, підходить до розпуття у центрі села. Тут перед поворотом до музею-кузні колону «перепинає» уквітчане вишитими сорочками юне лисичанське дівоцтво, підносять шановним гостям учту – хліб-сіль. Коли керівництво області і району віддало честь гостинним господарям, скуштувавши традиційні дари, троїсті музики перевели новту на сколомийчаний ритм, а юнаки із дівчатами по навряд запрошують учасників ходи до танцю та й шикуючись у мережаний живий ланцюг, виконуючи сколомийку за плечима, у дрібному танку просуваються у оновлений двір музею-кузні «Гамора».
***
Шумить у старому колесі потужний водограй, його гук потужно перебивають удари нового молота по наковадлу.
А ведучі між тим, для того, щоб дати офіційний старт фесту, запрошують на сцену голову Закарпатської обласної державної адміністрації Геннадія Москаля, голову райдержадміністрації Олександра Горіна, голову районної ради Віктора Симканинця, Лисичівського сільського голову Ярослава Палька, завідувача народним музеєм-кузнею Гамора, голову спілки ковалів Іршавщини Віктора Петровція.
До теплих слів вітань та надзвичайно високої оцінки багаторічної роботи, зокрема і цього літа, місцевих організаторів фестивалю ковальського мистецтва «Гамора-2018» у Лисичові, Геннадій Геннадійович подякував керівнику Закарпатського обласного управління лісомисливського господарства Валерію Мурзі і, зокрема, колективу ДП «Довжанське лісомисливське господарство» та його директору Василю Леднею за оперативно проведений величезний обсяг роботи по відновленню роботи музею-кузні після катастрофічного в цій місцевості зимового паводку. Губернатор вручив Подяки Закарпатської обласної держаної адміністрації трьом працівникам лісомисливського господарства, які зробили особливо вагомий внесок у відновлення діяльності інженерно-технічної історичної пам’ятки, унікальної не тільки для України, але й для всієї Східної Європи.. Їх отримали головний інженер держпідприємства «Довжанське ЛМГ» Віталій Шрам, лісничий Лисичівського лісництва Василь Продан і помічник лісничого Іван Продан.
– Завдяки такому унікальному фестивалю зі своєю власною історією розвивається і інфраструктура цього гірського села, – зробив наголос на значимості одного із найбільш неповторних і колоритних фестивалів у області перший керівник краю.
Напівжартома та із значною часткою серйозних ноток у голосі Геннадій Москаль запропонував очільникам Іршавщини переносити досвід Лисичіського сільського голови Ярослава Палька і на інші села, громади.
Буквально із подіуму ступивши кількома сходинками та проминувши композицію із важких і чорних від столітнього «стояння» у землі під наковадлами дубових колод, офіційна висока делегація, очолювана Геннадієм Москалем, не могла не побувати у оновленій кузні. Зустрічав його тут зі всіма членами губернаторського пулу старий і поважний коваль Михайло Пилипчинець. Серед приємних несподіванок для тих, хто нерідко навідується до цієї туристичної родзинки району і області, стало те, що на цей раз поряд із Михайлом Михайловичем вправно працював молодий чоловік – його зять Василь Пальок. Біля іншого горна вже інша пара ковалів – Василь Продан і Віктор Туряниця – коваль у четвертому поколінні. Факт не те що радує, але й як-не-як вселяє надію, що не все ще втрачено у цьому ремеслі на нашій Верховині. Як наладилася касня та потужний потік води наповнює дерев’яні жолоби, так свіжі людські сили стануть тим рушієм, який змістить коловорот сучасної Гамори у більш динамічний поступ.
На цю щасливу мітку від Михайла Михайловича Генадію Генадійовичу символічний подарунок – невеличка підкова із логотипом Гамори.
Від місцевих ковалів до професійних гостей-учасників фестивалю не більше півтора десятка метрів, та між ними ще одні двері, у які в попередні фестивалі мало хто, чи то пак, правду кажучи, ніхто й не заглядав. Того ж дня їх, гостинно відчинені, перепинала лише червона стрічка. Ніяк не пройти повз голові облдержадміністрації та його почту: кілька ножиць у руках перших трьох поважних осіб області і району – і стрічку вже роздають на сувеніри, та всі заходять у залу етнографічного музею, де, окрім місцевих артефактів, одну зі стін прикрашають деякі дипломні роботи відділення ковальського мистецтва Ужгородського художнього інституту імені Адальберта Ерделі.
Перший запис у книзі почесних гостей від голови Закарпатської ОДА Геннадія Москаля: «Бажаю вам мільйон відвідувачів!»

ВІД КОВАЛЯ –
ДО МОСКАЛЯ…
Геннадій Геннадійович належить до числа керівників, для яких спілкування із будь-якими представниками народу, незалежно від приналежності до професійного цеху – за милу душу. А що вже із хлопцями, у яких під руками і метал м’якне… Слово за словом – і в губернаторських руках молот, а на ковадлі – символічна монета: прицільний короткий міцний удар – маєш готову монетку-гаморку.
Дивишся, а там уже черга охочих за такими ж.
Поряд сріблястим переливом манять дзвіночки.
Практично до кожного із ковалів-учасників фестивалю Геннадій Геннадійович підійшов, перекинувся словом, обмінявся рукостисканням. Цьогорічна їх когорта – сімнадцять сучасних Гефестів, яким підкорюються вогонь і метал, а важкі та й не дуже молотки і клепачі, як скальпелі у хірурга – точні і доконані у рухах і, так само, з часом творять диво переродження деколи безформенного шматка металу у «живий» витвір.
Ці суворі і зосереджені чоловіки тримаються з гідністю, не дивлячись на ранги і статуси, тих хто підходить до них. А на цьогорічній «Гаморі-2018» довелося спостерігати, з якою охотою пропонували на пам’ять губернатору який-небудь із невеликих виробів чи сувенірів.
Тепло вогню пломеніло не лише в горнах, але і в очах.
Кожен раз – в обох зустрічних поглядах.
За цим, якщо не вічним, то вже, мабуть, віковічним витвором ковальських рук прийшла черга тендітних, м’яких, гнучких, мережаних у кольорах узорами сотень виробів майстрів народних промислів.
Услід за ними – ряд найрізноманітніших яток: від безоплатної правової допомоги – до сусідньої від санаторію «Боржава» із цілющою водою, а там навпроти — наливки із закусками.
Та це вже слова іншої пісні.

ПІСНЯ,
ТАНЕЦЬ-УВИВАНЕЦЬ
Якось уже так склалося, поспіль кілька останніх років відділ культури райдержадміністрації на час підготовки до фестивалю «Гамори» очолювали кожен раз інший керівник. Вони, фестивалі, були різними.
Чи не найкоротший строк у плані підготовки культурної програми фесту випав на долю теперішнього керівника – Олени Ісак.
Два дні емоційно піднесеного дійства на сцені, помножена на тисячі запалених ними сердець – більше ніж свідчення про рівень цієї роботи.
Цей запал у душі множився, як розгорається вогонь під старими циганськими ковальськими міхами, і не так уже важливо було, кому горіло від естрадного дійства, кому від прадавньої народної пісні.
Один лише простий перелік солістів і ансамблевих колективів шрифтом 10-го розміру займає не менше двох сторінок.

ВСІ – ДОМОРОЩЕНІ СТРОНҐМЕНИ, А БУЦ – У МЕНЕ
За накалом пристрастей те недільне післяобіддя у Лисичові далебі перевершило Кук.
Більше ніж півгодинне безкінечне селфі – від малого до старого – із Вірастюком втомило, здається, навіть найсильнішого атлета світу.
А наймолодший штангіст – 10-річний Гал із Виноградова намагався, сам вагою 33 кг, підкорити рекорд Закарпаття, підняти штангу вагою 35 кілограмів.
Для дорослих стронґмени підготували інші випробування – три вправи, що входять у програму їх змагань: підняття «колоди», перекидання 360-кілограмового автомобільного колеса і підняття 70-кілограмової гантелі. Продемонструвати свої богатирські можливості перед глядачами ведучий шоу президент Федерації стронґменів України Сергій Конюшок запрошує закарпатських атлетів Івана Деркача із Мукачева, Дениса Бережних із Хуста та Олексія Мальцева із Ужгорода. Василь Вірастюк чітко фіксує кількість виконаних вправ за певну одиницю часу.
А тим часом Конюшок закликає охочих серед гостей фестивалю приєднатися до виконання вправ. Знайшлися і четверо добровольців. Проте основне протиборство вийшло тільки між двома важкоатлетом Сергієм із Виноградова та перевізником Олександром із Сухої. Підігріваючи публіку, Голова Федерації стронґменів України оголошує приз переможцю – це буц овечого сиру. Для закарпатців це не дивина, але вага його і цінність не в кілограмах, а в тому, за що, і з чиїх рук отримати нагороду.
У спонтанному поєдинку верх отримує природня обдарованість – Олександр більшу кількість разів піднімає «колоду», перекидає колесо і один раз гаетелю, на відміну від Сергія. Учасникам змагань між глядачами почесні призи – календарі із автографами Вірастюка та Конюшка. А от переможцю – Олександру Моржулю, окрім сиру, обидва лідери українських стронґменів запропонували взяти участь у всеукраїнських змаганнях, які цього літа пройдуть на Київщині.
Видовище силових вправ професіоналів і любителів атлетичних змагань плавно перетікало у монологи Вірастюка і Конюшка. Неочікувано обидва виявилися напрочуд красномовними. Так Василь Ярославович поділився враженнями із верховинцями про спільну участь атлетів у зйомках художнього фільму «Іван Сила» на Іршавщині, а також спогадами про те як слугував моделлю скульптору Миколі Глебі, коли той робив пам’ятник славетному нашому земляку Івану Фірцаку-Кротону.
Того ж дня чисельна дружина закарпатських та українських богатирів навідалася у рідне село всесвітньо відомого силача із Білок початку минулого століття до його пам’ятника.

УРОКИ
ВІД ФЕСТИВАЛЬНОЇ
«МОРОКИ»
Відшуміло, відгуло – і як не було.
Що не говори, а фестиваль «Гамора» на сьогодні залишився практично єдиним знаковим на Іршавщині. Інші через певні причини загубилися в часі, або втратили в масштабі.
Мусимо визнати що чимало в проведенні таких свят залежить від особистостей. І суб’єктивно, і об’єктивно варто зазначити, що за останні роки першу партію у оркестрі, що грає кожного року мелодію свята у цьому гірському населеному пункті все-таки відіграє Лисичівський сільський голова Ярослав Пальок. Недарма ж голова Закарпатської обласної державної адміністрації Геннадій Москаль відзначив, мовляв треба ще подекому повчитися у Ярослава Васильовича проводити таке свято при практичній відсутності коштів у бюджеті.
Ми можемо консолідувати зусилля, засоби і кошти влади і господарюючих структур різних форм власності задля досягнення благородної мети, в даному конкретному випадку мова ведеться про відродження по суті музею-кузні Гамори після катастрофічного зимового паводку, до чого найбільше долучився колектив державного підприємства «Довжанське лісомисливське господарство» (див. «СТАРА ГАМОРА 2018: Оновлений фасад, свіжий голос, очищена касня» «Нове Життя» 19.95.2018 №20(8050)).
І ще одна фраза із високої сцени доречна як ніколи: розвивайте інфраструктуру, буде можливість проводити інші фестивалі, організовуйте фести – розвиватиметься інфраструктура.
P.S.
Гості розійшлися, господарі заспокоїлися, емоції вляглися після фестивалю.
Фестиваль це свято як у політиці вибори: закінчилися одні – понинай готуватися до наступних.

Михайло ІСАК

Ваш отзыв

Ваш коментар