Версія для друку Версія для друку

ЗА СКРОМНОЮ ПОСАДОЮ – ДОЛЯ

Кушничанка Ганна Лижечко після закінчення середньої школи, ставши робітницею сувенірного цеху місцевого радгоспу «Зоря комунізму», мало чим відрізнялася від своїх ровесниць. Хіба що вродою та станом.
Проте минуло кілька років, і її життєва стежка стала набирати своєрідного неповторного контуру, за яким складається доля багатьох горянок. На одному із сільських весіль її зіниці заіскрилися від зустрічного гарячого погляду стрункого леґіня в стильному модному одязі Івана Куртинця. Так небо єднає долі. З часом зіграли свою свальбу. Молода сім’я зажила своїм життям. Молодий чоловік любив техніку, добре знав газо-зварювальну справу. Але в Кушниці, аби бути рівним серед рівних, мало працювати в «колгоспі», довелося молодому ґаздові податися на заробітки по безкраїх просторах Радянського Союзу. За всі ці роки Ганна Іванівна встигла здобути професію бухгалтера у Тлумацькому сільськогосподарському технікумі. Хоча так склалися обставини, що за фахом довелося вже працювати у іншій галузі – у лісовому господарстві. Практичні ази здобувала у центральній бухгалтерії Довжанського лісокомбінату. Одне із найбільш потужних і чисельних підприємств на той час не тільки в Іршавському районі, але і у виробничому об’єднанні «Закарпатліс». Хто проходив успішно ту школу, згодом завжди залишався потрібним у своєму фахові.
Ганна Іванівна і до сьогодні залишилася вірною не лише обраному професійному вибору, але й сфері лісового господарства, де вона пройшла становлення як фахівець, пережила череду реформ, сприймала серцем і на практиці безпосередньо як працівник їх втілювала. Про таких працівників, як Ганна Іванівна Куртинець, ЗМІ пишуть мало: вони не належать до керівного складу підприємств, за загальноприйнятою усталеною суспільною думкою не створюють додаткової вартості і при цьому належать до тієї незримої загалу частки фахівців на будь-якому більш або менш значимому виробництві, без якої економічна частина підприємства не змогла б нормально функціонувати.
Ганна Іванівна, якщо вести мову начистоту, не піднімалася по службовій драбині. Поверховий побіжний перегляд записів у її трудовій книжці зупиняється на таких: бухгалтер, бухгалтер-ревізор, бухгалтер-касир, бухгалтер по матеріалах, а ще поміж тим хіба що складник та бухгалтер лісництва. Будь-який же досвідчений кадровик лісової галузі, «наклавши» ці записи на хронологію реформ у країні та в лісовому господарстві України, авторитетно підтвердить, що, по суті справи, Ганна Іванівна, як і багато її колег все життя віддано займаються своєю справою, а незалежно від них змінюються тільки назви займаних ними посад, функції залишаються ті ж самі.
Один із напівювілеїв у жінок загально прийнято прив’язувати до ягід. Дехто зі скепсисом вбачає у такому порівнянні деяку частку фривольності. А от 55 років, як у Ганни Іванівни, – це вже вік берегині. Все життя на роботі, – берегла суспільне, корпоративне добро, переживала, щоб копійка з копійкою «зійшлася». Її ставлення до своїх професійних обов’язків та рівень володіння знаннями і практичні навички підтверджують ті факти, коли Закарпатське обласне управління лісового та мисливського господарства залучало її до ревізій у Хустському, Свалявському та Виноградівському лісгоспах, а також отримана у 2015-ому році Подяка голови Державного агентства лісових ресурсів України.
Проте, якщо її роль берегині на підприємстві може мати у чиїхось очах дещо символічний характер, то стосовно домівки, то вже по-справжньому вона уособлює характерний образ нашої верховинки-берегині, коли коханий чоловік і любимий батько більше світ за очі, аніж вдома, а діти, хата, господарство – все переважно на дружині. В цьому сенсі у Ганни Іванівни Куртинець також все як і належить: на своїх крилах уже і діти – син, невістка; донька – зять і трійко онучків.
У такому вінку років і любимих зустріла свої 55 років цього тижня провідний бухгалтер по матеріалах ДП «Довжанське лісомисливське господарство» Ганна Іванівна Куртинець.

Михайло БОРЖАВСЬКИЙ.

Ваш отзыв

Ваш коментар