- Нове життя - https://nz-ir.com -

Налаштована вдосконалюватись…

Рівно два місяці тому «Нове життя» подало інформацію про першу персональну виставку в районному будинку культури молодої мисткині із Довгого Наталії Лавренової. Ця промоція отримала позитивні відгуки у широких мистецьких колах, що стало нагодою для більш детального знайомства з художником.
– Наталко, дозвольте вас так називати, своєю персональною виставкою в Іршаві ви дебютували у малярському мистецтві. Але ж за другим фахом ви – архітектор. Мимоволі напрошується аналогія із головою Закарпатської спілки НСХУ Борисом Кузьмою, який нещодавно відзначив свій ювілей.
– На жаль, з Борисом Кузьмою особисто не знайома, але мені довелось познайомитись з його творчістю. Його картини сповнені якоїсь карпатської таємничості. А ви знаєте, архітектура певним чином перетинається з мистецтвом. Навчаючись на перших курсах університету, ми вивчали основи академічного рисунку, натюрморт, живопис. Кажуть, що архітектору не обов’язково знати малювати, але такі знання ніколи не завадять.
– Якщо архітектура первинна, то що тоді для вас олією, акрилом творити на полотні, аквареллю – на папері?
– Це як потреба душі. Малювання, зокрема це акрилом на полотні, приносить моральне та душевне задоволення. Насправді, поки для мене це не більше ніж хобі, бо за освітою я архітектор та педагог. Але в житті всяке буває, можливо, колись я більш серйозно ставитимусь до цього виду мистецтва, і воно переросте у справу життя.
– А взагалі, з чого і як розпочалося ваше захоплення цим видом мистецтва?
– До цього мене привчила мама. В дитинстві я була дуже активною дитиною: постійно кудись залазила та щось ламала, тому мама, щоб постійно за мною не бігати, додумалась познайомити мене з папером та кольором. Клала мене за стіл, давала кольорові олівці та папір і казала: «Давай спробуємо щось помалювати?». Звісно, на початках я опиралась, не хотіла того робити, але згодом мені почало це подобатись. І, напевно, з того моменту батьки зрозуміли, що в мене є якийсь потяг до малювання і вирішили підтримати отаке моє захоплення.
– Знаю, вважаєте за свою першу наставницю – мисткиню-кераміста Антоніну Дурда. Наскільки можна судити, вона й у подальшому не полишає поза своїм полем зору ваші заняття мистецтвом?
– Антоніна Іванівна – моя перша наставниця. Я знаю її не лише як прекрасного, талановитого педагога, але і як чудову жінку та надійного друга. В мистецьку школу, в якій ми і познайомились, я пішла ще дитиною, але наші шляхи і досі перетинаються. Вона заклала в мені любов та повагу до мистецтва, навчила основам, якими я користуюся і донині. Думаю, що вона відчуває радість від того, що її учениця в змозі самостійно представляти свій талант і що її старання зробити зі своїх учнів справжніх майстрів своєї справи не були даремними.
– Ви родом із Довгого, навчаєтеся у древньому Львові, а картини – майже суцільна флористика. Це така форма ностальгії за домашнім обійстям чи, можливо, що-небудь абсолютно відсторонене?
– Припускаю, що це все ж таки якась ностальгія за рідною домівкою. Львів – це чудове старовинне місто, до якого відразу звикаєш. Воно має швидкий ритм життя, постійну метушню, бо всі вічно кудись спішать. Звісно, Львів я ще не малювала, хоча маю такі плани на майбутнє, та все ж це місто для того, щоб надихатись архітектурою, людьми та подіями, які в ньому безперестанку відбуваються. Скільки б часу я не проводила у цьому красивому місті, завжди всі дороги ведуть до рідної домівки.
– Навчаючись, проекти будівель робите всуціль на комп’ютері, тоді пензель, олівець – інструменти думки і душі?
– Звісно. Постійна робота на комп’ютері дуже втомлює, потрібно час від часу відволікатись на що-небудь, бо втомлюються і очі, і руки. А коли я малюю, то відриваюсь від буденності. Це мене заспокоює і можу не помічати, як присвячу малюнку цілий день.
– Перша персональна виставка для вас у такому молодому віці, що вона дала?
– Найперше – побачила підтримку та віру в мене моїх рідних та близьких, адже досить тривалий час моє захоплення не було відоме широкій аудиторії. Їх клопітка підтримка надихала мене, адже дійсно мало хто з митців робив свою першу персональну виставку в такому віці, і я неймовірно хвилювалася, як все пройде. Та, на щастя, все перевершило мої сподівання. Я познайомилась з багатьма цікавими особистостями, які були присутніми на відкритті виставки, знайшла прихильників свого таланту, почула як похвалу, так до певної міри критику. Але вдячна за все. Адже це досвід.
– В будь-якому випадку перша виставка – успіх. Надихає? На що?
– Надихнуло на роботу над собою, на те, що ніякому разі не полишатиму свого захоплення, більш поглиблено його вивчатиму, налаштована вдосконалюватись та організовувати ще більше персональних виставок і не лише на теренах нашого рідного Закарпаття.
– Будувати не тільки досконалі архітектурні проекти, але й масштабні плани у мистецтві, можете хоча б контурно окреслити, у що вони для молодої художниці можуть втілитися з часом у близькій чи далекій перспективі?
– Планів багато, надіюсь всі втілити в життя у близькому майбутньому. Для початку займусь фаховою спеціальністю. А малювати я не переставатиму. Буду поступово поповнювати свою колекцію робіт та час від часу робитиму виставки.
– Наталко, архітектура – це чіткі форми і пропорції, а у ваших квітах гармонія втілена у неповторності ліній. Комусь може це здатись протиріччям. Що скажете з цього приводу?
– Сучасна архітектура дозволяє собі бути не лише правильністю ліній. З сучасними технологіями у будівництві ми все частіше використовуємо закручені, ламані форми. Застосовується біоніка в архітектурі. А це пряме або часткове відтворення, перенесення в архітектуру того, що ми бачимо у природі. Подивіться лише на храм Лотоса у Індії. Наочний приклад прямого відтворення квітки лотоса у будівлі. Тому як не крути, а все зв’язано.
– Архітектура – вибір раціо, а колористика – вибір тонів, відтінків – емоція. Що домінує, ну хоча б у вашому житті?
– Моє життя, як і будь якої іншої людини, підпорядковане емоціям, які залежать від того, що відбувається в нашому житті. Я сідаю малювати, не завжди зважаючи, в якому настрої я це роблю, і, звісно, все виливається у моїх роботах. Можливо, саме через це багато хто помічає настрій тої чи іншої моєї картини. Архітектура теж потребує творчого підходу, та за часту залежить від настрою, чи то замовника, чи самого ж архітектора. І ми відразу звертаємо увагу на яскраву, приємну оку архітектуру, з криволінійними лініями, ніж на сірі, прямолінійні будівлі.
– На кого з сучасних митців ви б хотіли рівнятись? Чиє ім’я для вас є авторитетним?
– Мене дуже радує, що малювання останнім часом набирає популярності. Багато з моїх знайомих навіть почали малювати. У сьогоденні, в час великої поширеності технологій, інтернету навіть звичайний підліток може стати справжнім митцем та швидко набрати аудиторію шанувальників. Не всі сучасні митці мені імпонують, але все ж є деякі за творчістю яких я спостерігаю. Одні з улюблених – це чеська акварелістка Павліна Коуркова, аквареліст з Індонезії Вартак Сатіш та американський фотореаліст Нік Сайдер.

Вів розмову
Михайло БОРЖАВСЬКИЙ.