Сьогодні в Україні в бджолярській справі питань більше ніж відповідей. Про сучасний стан у бджолярстві та шляхи розв’язання проблем, пов’язаних із хворобами пасічник робить сам, як уміє. Ветеринарне забезпечення бджільництва повинно мати систематичний характер, як це практикувалося за часів Радянського Союзу. Тоді двічі на рік – навесні та восени на пасіки приїздили ветеринарні лікарі, які бджолині сім’ї лікували. Нині ж ці процеси проходять дещо узагальнено, через пресу.
Про яку перспективу українського бджільництва і європерспективи може йти мова, якщо нині у нас практично не готуються наукові кадри для галузі. А між тим, справжні фахівці і досвідчені науковці, які навчалися ще за радянських часів, уже майже відійшли за межу вічності. Їх залишилися одиниці. У бджільництво приходять люди, яких зацікавила можливість збагатитися за рахунок пасічників, і які не лише не мають спеціальної освіти, елементарних знань, хоч якогось поняття, але й часто не уявляють що собою являє ця галузь. Тому у сучасному бджільництві і творяться усілякі негаразди.
Чого варте лише становище з ветеринарними препаратами! Їх завозять не зрозуміло звідки й ніхто не займається контролем їхньої якості. Та відбувається це тому, що це надзвичайно вигідна ситуація для комерсантів-рвачів. Саме бажання нажитися на пасічниках і викликало нездоровий інтерес до цього виду бізнесу.
Тому не доводиться дивуватися і тому стану справ, який склався і з вощиною. Її виготовляти кинулося дуже багато фірм і просто приватних підприємців, які ніколи до того на мали справи з бджільництвом. І за великим рахунком, їм байдуже до того, що буде з галуззю завтра чи післязавтра. Вони мають конкретну мету – заробити на пасічниках сьогодні. Тому їм байдуже з чого робити вощину: чи справді з зараженого гнильцями та іншими хворобами воску, чи парафіну, чи церезину.
І вже давно втрачена та якість вощини, яка вимагалася за радянських часів, коли із суворим дотриманням технології виробництва вощини, її випускав Гадяцький вощинний завод. Саме там виробляли справді якісну вощину, яка проходила всі цикли переробки воску. А в результаті такого злочинного безладдя і відповідальності можемо загубити бджільництво в районі, області і в Україні взагалі.
А як потрібно діяти в подібній ситуації, показують німці. Бо коли один німецький пасічник через загибель розплоду втратив пасіку, то до розслідування цього факту підключилися не лише бджільницькі засоби масової інформації і самі пасічники, які навіть ініціювали звернення до парламенту, але й прокуратура. А сам постраждалий навіть спеціальний сайт в Інтернеті відкрив, на якому висловлюються всі, хто опинився у подібній ситуації. І вже з’ясувалося, що вощина містила значну кількість стеарину, а віск мав китайське походження. Але ж ніхто, не може гарантувати, що й до України не потрапив віск «китайського походження». Тільки ось важко уявити, що наші правоохоронці займатимуться розслідуванням загибелі окремої пасіки, та ще й якістю воску і умовами в яких він виготовляється. А чому неможливий такий розвиток подій?
Правильно! Бо ми не німці!.
Підготував Юрій САМОРИГА, пасічник.
