Версія для друку Версія для друку

Його файний голос полонив серця мільйони прихильників

На минулому тижні у родині Козарів з Ільниці вирувало справжнє свято – главі сім’ї Івану Петровичу виповнилося 65. Із ювілеєм його щиросердечно вітали рідні, друзі, знайомі, бажали міцного здоров’я, щастя, добра, а ще чарівного співу. Незважаючи на те, що він живе у шахтарській провінції, його знають далеко за межами Закарпаття. Пісні у його виконанні звучать на радіо і телебаченні, районній, обласній та всеукраїнській сценах. Особливий резонанс викликала пісня «Сповідь» на слова Василя Густі.
– Це ніби про кожного з нас: «Коли я стану перед Богом, то запитає Бог мене, ти що в житті зробив для того, що з плином часу не мине»… Поезія настільки потужна, що зумовлює задуматися над сенсом життя, своїми вчинками. На одному подиху написав музику Степан Гіга. Як на мене, це не просто мелодія. Це душа співає. Майже під час кожного виступу я виконую її, бо цього вимагають під бурхливі оплески самі глядачі. А для артиста – це найбільша повага і визнання його таланту.
Щодо визнання таланту… Іван Козар давно вже міг би бути народним артистом. Проте є люди, для яких важливі не титули, а просто чесна і добросовісна робота. А простіше – він не ганявся за славою, слава наздоганяла його. Так склалося в житті, що свого часу йому доводилося виступати на одній сцені з Тарасом Петриненком, Іваном Поповичем, Степаном Гігою, Миколою Гнатюком, Віктором Шпортьком, Раїсою Кириченко, Оксаною Білозір, Павлом Дворським, Миколою Свидюком.
– Вони навіть пропонували допомогти у тому, щоб мені було присвоєно звання заслуженого чи народного артиста України, – зізнається у розмові І.П. Козар. – А я не йшов на це. Вважав і вважаю, що виконую пісні на славу Божу і на радість людям.
Іван Козар саме через пісню намагається знайти з Богом особистий контакт, а читаючи Святе Письмо, відкриває йому своє серце і живе його всюдисющістю. А спонукав його до цього свого часу наш земляк – відомий хірург Олександр Фединець, який сказав, що він вже зробив за своє життя тисячі операцій, але перед кожною молився. Кожному пацієнту бажав видужати і стати на ноги. Серед тих пацієнтів був свого часу й Іван Козар. І Бог почув його. Іван Петрович після важкої хвороби знову радіє сонцю, милується красою гір, всміхається ранку. Бо так розпорядився Всюдисющий.
Якось у розмові він зізнався:
– Із тих пір я теж почав молитися. Саме віра в Господа врятувала мене. Я належу до Церкви адвентистів сьомого дня с. Ільниця. Це мені неодноразово допомагало у житті у вирішенні проблем. Тому тільки Богу належить слава. А я – тільки знаряддя в його руках.
І. П. Козар народився 11 квітня 1953 року в с. Ільниця. Після закінчення середньої школи пішов у армію. Звідти життєва стежка повела його у Вінницю, де вступив у музичне училище на диригента. Міг би мати блискучу кар’єру, та життя розпорядилося так, що він поїхав працювати будівельником на Урал. Там познайомився з дівчиною Світланою, яка стала його дружиною. Разом виховали двох дітей – донечку Асю і сина Сергія. Вже мають трьох онуків – Соломійку, Софійку і Сергійка.
Родина гордиться Іваном Петровичем. Бо він – не просто для дружини чоловік, для дітей – батько, а для внуків – дідусь, він – ще й відомий співак, якого запрошують брати участь у різних концертних програмах. Народний артист України Василь Зінкевич, почувши його виступ, сказав: «Я дуже вражений вашим голосом, Іване. Бас – баритон – рідкість на українській естраді. Ви – воістину народний співак! Вам треба йти на велику сцену і радувати своїх шанувальників. Ви – просто артист від Бога!»
Приємно слухати таке. А ще коли про тебе говорить метр української естради. Значить, ти потрібен не лише своїй сім’ї, а й усьому загалу. Ти потрібен людям, суспільству. Шкода лише, що держава слабку увагу приділяє митцям, творчим особистостям, тим, хто творить історію, возвеличує рідний край, країну.

Василь ШКІРЯ

Ваш отзыв

Ваш коментар