Версія для друку Версія для друку

Заповіт довжанського доглядача Кастальського джерела

– Заздрість присутня у вашому цеху?
– Аякже. Як у нашому житті і світі без цієї «чудово»-поганої риси характеру людської натури. Михайле, вертаємося до Дарвіна? Чи продовжувати далі? Дві мої з любимих поговірок. «Одні живуть тим, що не дають жити іншим» і друга: «Є люди, яких я видів, є люди, яких я не видів, і є люди, бодай би їх ніколи не видів!» Спокійно вмерти не дадуть. Мені таких шкода. Жаль просто. Ось і все.
– Окрім конкурсів, фестивалів між вами гумористами, сатириками, комедіантами (вживаю це слово абсолютно у високому його значенні), є своєрідний «гамбурзький рахунок», такий собі неофіційний табель про ранги?
– Звичайно. Відколи я почав приймати участь у Міжнародних та Всеукраїнських фестивалях-конкурсах виконавців сатири і гумору моїм найвищим Гран-прі стала дружба з багатьма колегами по цеху. Навіть і не пригадаю таких випадків, щоб можна було сумніватися в рішеннях членів журі. У нас створилося своєрідне товариство поціновувачів гумору. Скільки приємних вражень та спогадів зараз у моїй душі вирує, якби ти знав! Шкода тільки, що з часів настання незалежності України жодного разу не було «Вишневих усмішок» у Палаці культури України. За організацію цього заходу весь час боровся, яке це слово – БОРОВСЯ, це треба боротися за своє слово, Євген Дудар. Не потрібен нашим можновладцям УКРАЇНСЬКИЙ ГУМОР. Петросяна подавай, Галкіна і іже с німі…Прикро і боляче. Анатолія Паламаренка не потрібно, Грицька Драпака, Володимира Пушкара, Миколу Савчука, Миколу Білокопитова…Плакати хочеться.
– Якщо брати або вибирати із вищеозначених визначень професії, то що тобі ближче? Або із не названого, ким ти себе відчуваєш?
– Артист, актор. Хоча читати гумор зі сцени, не будучи артистом чи актором, як це може бути? В театрі одне, а тут по-іншому. Десь так.
– Вік вносить якесь почуттєве, смислове, інтелектуальне у одні й ті ж жарти?
– Зміни, маєш на увазі? Звичайно. Перечитуючи книгу по декілька разів, ти ж відкриваєш щось інше, ніж ти бачив, читаючи її у двадцять років. Людина з віком повинна мінятися, добре, коли в кращу сторону. Котра не міняється – то вже статуя. А статуя не вдосконалюється. Вона і є статуя. Плюс досвід життєвий. Зовсім інше світосприйняття, а сам час як змінився, ритм, темп життя. Як тут стояти на місці?
– Гумор якого народу тебе найбільше стібає?
– Чесно? Українського. Потім єврейського, грузинського. Люблю англійський гумор. Своєрідний, не кожному дано. Ти щось читав з китайського гумору чи японського, зімбабвійського? О! І мені смішно. О так от.
– На твій погляд, є заборонені теми національного, етнічного характеру?
– Звичайно. Це все від культури самого виконавця, його загального інтелектуального розвитку. Гумор ж бо виховує. Сміх заради сміху – це не гумор.
– А лемаки і верховинці по-різному сприймають одні й ті ж жарти, комічні ситуації?
– Національність чи народність тут не грає ролі. На весіллях я був у багатьох районах області. Сприймають однаково, реагують і сміються у тих місцях анекдоту, гуморески, де і потрібно сміятися. В більшості людей з почуттям гумору усе в порядку. Добрі люди.
– Доводилося втрапляти у незручні ситуації? Якщо так, то як виходив?
– Практично і фактично ні. То й не потрібно було виходити. Описувати якісь весільні між родинні перипетії, то не є файно.
– Сцена, фестивалі, весілля, корпоративні … і таке інше, чим і на життя доводиться заробляти, потребує чималого психологічного навантаження та фізичного виснаження. Яким чином підтримуєш форму, який він – твій реабілітаційний центр?
– В молоді роки… О, чуєш як я вже говорю – в молоді роки – старий уже значить. Так от, раніше, підходяще словечко, як такої реабілітації і не потрібно було. Запалу – йой-йой, енергії – ого-го-го, сили – єй-єй, бажання – УХ! Яка реабілітейшен? Як в армії: через день на ремень і вперьод. А з роками…О знову ці роки»… Виспатися б треба, а на роботу, а там ся дримле, а завтра знов свальба…Спокій, тиша і доооовгий сооон…Реабілітація. От так і було, приблизно. Про все ж не розкажеш.
– Якими був твій найбільш вдалий і найменш зальотний фінансовий жарт?
– ???
– Деякі жарти, анекдоти, комічні ситуації сягають своїм історичним корінням до епохи Езопа. Як ти ставишся до транслітерації анекдотів, скажімо, із радянського часу у новітню українську історію?
– Гумор мало має класики, щоб триматися довговічно. У різні часи і епохи він різний. Багато-що прив’язується до того часу, до людей того часу і обставин. А з роками він уже неактуальний. Езоп і сьогодні сильний у своїх байках. Ось у Езопа сатира має місце. Його вислови та байки постібають і сьогоднішніх «керовніков». Гумор має бити у «десятку». Щось, у принципі, можна трансформувати з минулого в наші часи, але досить важкувато.
– Добре, а якби мав таку можливість, у якій епосі, у якому середовищі хотів би жити? Ні, не маючи машину часу, а так, щоб назавжди?
– А можна трохи з 18-го, а трохи з 19-го, а дещо і із 20-го століть докупи звести? О тоді б пожив собі. І назавжди.
– Подорожуючи простором і часом, відповіш на таке питання: коли- небудь у майбутньому муза Талія торкнеться або присяде на плече робота?
– Ніколи!!! Їй завжди буде потрібен живіший всіх живий, його ВЕЛИЧНІСТЬ АКТОР, АРТИСТ!
– Хто чутливіший до гумору: жінки чи чоловіки?
– А на твою думку хто? Не знаєш. І я не знаю. Хоча за всіма даними тестування «Що жінки цінують в чоловіках? Жінки на перше-друге місце завжди ставлять почуття гумору. Ось так. А коли жінка сміється чи усміхається, це порадує кожного мужчину. Усміхнена жінка в чомусь щаслива жінка. А для мене як артиста і мужчини – приємно вдвічі, коли жінки посміхаються. Тоді мені хочеться їм і для них розповідати і розповідати і… Хай читачі самі завершать мою думку.
– А як ставишся до його дитячого варіанту?
– Абсолютно позитивно. Мені доводилось виступати і перед дітьми. Навіть у дитячому садочку. Дитяча реакція на гумор – це треба бачити. Захоплююся дитячим сміхом. Скажу іще одне. Працював я з дітьми 5-х-6-х класів у школі №2 в Іршаві. І дав я їм вивчити дитячі вірші-гуморесочки Михайла Чухрана з Королева. Ці твори вони читали на батьківських зборах у школі. Реакція батьків і всіх присутніх була просто чудовою. І діти майстерно виконали мої завдання, як читати гуморески.
– Сороміцькі фіглі любиш?
– Тільки у своїй компанії. У колі добрих друзів.
– Поважаєш жінок-гумористів або сатириків?
– Звичайно. Їх є небагато, але слухати їх дуже цікаво. У них свій шарм виконання гумористичних творів, не кажучи вже за саму їх жіночність, – задивишся і заслухаєшся.
– Як ти думаєш, їм важче конкурувати у вашій сфері?
– Зовсім ні. Усе на паритетних умовах. А від нас, мужчин, увага і компліменти на їх адресу. Щоб вони почували себе якнайкомфортніше у чоловічому товаристві.
– Можеш вважати це запитання провокаційним: взяв би участь у гумористичному «двобої», якби випала така нагода?
– Ні. Для чого? Кожний виконавець має своє бачення як виконувати той чи інший твір, свою манеру, стиль, вибір міміки, жестів, тембр голосу, зовнішній вигляд, поставу, допоміжні аксесуари та декор. Можна ще багато чого перераховувати, що сприяє успіху.
– Ми спілкуємося напередодні дати, у твоєму житті, яка змінює соціальний статус людини. А гумористи виходять на заслужений відпочинок? Коли у них вичерпується Кастальське джерело?
– Цим питанням ти поставив мене…До цих пір я не знав, що собою являє це джерело. Змушений був дивитися його тлумачення в енциклопедії. Хоча щиро дякую за питання. Для читачів також даю інформацію: у сучасній мові Кастальське джерело означає «джерело натхнення». І по суті питання. Гумористи ніколи не йдуть на будь-який там відпочинок –заслужений, не заслужений – гумор БУВ, Є і БУДЕ. Повір мені, що і на смертному одрі я пошуткую обов’язково. Хай не плачуть за мною, а краще посміхнуться. Такий мій заповіт. І джерело натхнення ніколи не засхне.
– У тебе є своя гора Парнас із таким джерелом?
– Ну, гора не гора, але є, звичайно. Без нього як? Треба ж мати обов’язково таке джерело, берегти його, леліяти, доглядати, пестити, щоб завжди мати натхнення: до життя, до роботи, до любові, і набиратися від нього сили – творити людям ДОБРО!
– Дякую за інтерв’ю.
Вів розмову
Михайло ІСАК.

Ваш отзыв

Ваш коментар