Версія для друку Версія для друку

створити бджолині угіддя загальними зусиллями любителів бджільництва, і не тільки…

Під цими словами могла б підписатися переважна більшість пасічників, які не виїзжають на кочівлі. Але написані вони зовсім не сучасником, а Петром Прокоповичем у першій половині позаминулого століття. Проте, проблема медодайних угідь, здається, ще ніколи так гостро не стояла.
Розмовляю із знайомим пасічником, а він бідкається, що минулого сезону не те, що товарного меду не взяв, а навіть влітку довелося бджіл підгодовувати. Такі чи подібні скарги – не рідкість. Причому, лунають вони від пасічників з різних сіл району. Природні умови, здається, різні, а проблеми одинакові. А якщо сподіватися на допомогу держави не доводиться, бо ми ж не в Європі живемо, де влада з пасічниками-партнери, то аби не вмерло прадавнє пасічницьке ремесло, і аби гудіння бджілок ще змогли почути й прийдешні покоління, пасічникам потрібно самим дбати про медоносні угіддя.
У наших умовах, якщо захотіти, можна створити досить значні площі медоносних рослин, висаджуючи білу і рожеву акації, липу вузьколисту, вербу козячу, вербу білу, крушини, висіваючи ваточник сірійський, лафант анісовий та буркун. А ще можна висаджувати клени різних порід. Якщо засівати чи робити посадки не на зайнятих місцях, принаймні годувати влітку цукром бджіл не доведеться.
До прикладу: доросле дерево липи дає близько 50 кг чудового меду. Ростуть же липи століттями! Ось і порахуйте економічний ефект від такої нескладної роботи, як посадка дерева. А їх можна висаджувати і на пустирах, і на обочинах доріг.
Такі старі липи обабіч вулиць ще й нині можна зустріти в Ужгороді, найвідоміша липова алея в Європі по набережній Ужа. А в Мукачеві липою обсаджена дорога, яка веде з центру міста аж до залізничного вокзалу. В нашому районі було багато лип в центрі міста, та їх вже немає, залишилось декілька лип в центрі с. Лисичово біля водяної кузні «Гамора». Кажуть, що так у минулому обсаджували дороги, якими високо короновані особи їздили. Не можу з повною певністю стверджувати, чи є це історичним фактом, але якщо це так, то було б добре, щоб і маршрути сучасних високо посадовців ось таким чином вірнопіддані чиновники позначали. Тоді багато хто із них хоч щось добре для людей після себе залишив би… Як залишили власники панських маєтків, яких уже немає на цьому світі, а липи з колись вишуканих парків і доріг і досі дають поживу бджолам і користь людям.
Скажете, дерева – то робота на далеке майбутнє. Тоді скористайтеся досвідом Петра Івановича Прокоповича, адже він також для своїх багатотисячних пасік створював медодайні угіддя. І не лише створював, а й для прийдешніх пасічників залишив справжню інструкцію, як і що робити. Почитайте, і туман розпачу розійдеться, адже все, про що писав Прокопович, він перевірив на власному досвіді:
Під час заведення бджолиних угідь слід підбирати переважно такі види медоносних рослин, насіння, плоди, стебла чи коріння яких можуть бути використані на інші потреби.
Для бджолиних угідь слід вибирати такі види рослин, які щоденно дають велику кількість свіжих квітів і при цьому вони є досить медодайними, наприклад: синяк, літній ріпак, редис і багато інших, які цвітуть протягом усього літа, а деякі з них – аж до морозів.
Заводячи угіддя для бджіл, не слід минати рослини, що цвітуть недовго, але вони дуже медоносні. Наприклад, клен, липа, верба і багато інших, цвітіння яких триває не довше одного тижня.
Для бджолиних угідь можна вибрати і такі рослини, які ростуть у дикому стані і не вимагають великих затрат і праці на їх обробіток.
Дуже просто створити акацієві насадження. Для цього потрібно назбирати насіння білої акації, обмолотити. В березні – на початку квітня (у залежності від погоди), зерно залити на 15 хвилин окропом, охолодити, загорнути у вологу тканину, помістити в целофан і покласти у тепле місце. Через 2-3 доби насіння проклюнеться, і його можна висівати відразу ж на постійне місце на глибину 2-3 сантиметри. Через 5 років акація вже зацвіте.
Звичайно, з часу написання дослідницьких робіт видатним пасічником, багато чого змінилося. Але проблема кормової бази залишилася актуальною. І її розв’язати можуть лише самі пасічники і не тільки, засіваючи насінням медодаїв всі вільні ділянки землі, розпочинаючи з пустирів і закінчуючи зарослими бур’янами полів.
Загалом же, створення медоносних угідь в сучасних умовах – то окрема велика тема, гідна книги чи навіть докторської дисертації. Але й без спеціальних досліджень можна сказати, що затрати окупляться сторицею. Крім того, можна скористатися і використовувати посіви рослин не лише як медодаї, але й для інших цілей (сидерати, органічні добрива, корм для худоби, паливо) як також не зайві у господарстві.

Підготував Юрій САМОРИГА, пасічник.

Ваш отзыв

Ваш коментар