Версія для друку Версія для друку

Марія Петрівна

Іду до неї, до своєї першої вчительки, радію, що вона іще живе. Навіть не йду, а лечу, мов на крилах. Хочу побачити дорогу моєму серцю вчительку, поговорити по душах з нею. Бо ж доки Марія Петрівна до церкви ходила, частенько бачила її, милувалася тим, як вона щиро молилася.
Але старість бере своє: їй уже 84-ий пішов. Та очі ті самі, як і колись: проміняться любов’ю, добротою, теплом.
Коли я завітала до їхнього дому, двері відкрила на вигляд ще дівчина-школярка, виявилось, що то онука Марії Петрівни Світлана Сергіївна, теж вчителька, а ще сама вже мама: має донечку-щебетуху Софійку. А я обняла свою дорогу вчительку, що вийшла на поріг, і з великою вдячністю розцілувала.
Хоча я вже й сама маю чимало років, а тут згадала своє дитинство, шкільні роки і перші виведені букви в зошиті, зазначені червоним вчителькою. Вона любила цілий клас материнською ніжною любов’ю, турботливо переживала за кожного з нас. А коли пройшла велика буря, й потічок Широкий дуже наповнився водою (тоді ще моста не було), Марія Петрівна по черзі переносила нас на плечах на той бік, щоб додому йшли. Це я ніколи не забуду. Отже, вона була для мене і всіх сонечком, що осяває шлях до знань, до майбуття.
… Свій труд на освітянській ниві Марія Петрівна розпочала вожатою в Ільниці-Новоселиці, де за два роки діти до неї ой як звикли. Далі вчила на Млаці в Осої 4-ий клас. Її сват М.І. Звонар тепер каже: «Свахо, я теж вашим учнем був, можливо, неслухняним інколи, але я дуже любив вас». Як і та жінка, що в Іршаві на ринку обняла її: «Ви мене пам’ятаєте, я – ваша учениця?»
…Та коли М.П. Черничко перевели в присілок Лази, в далекому 61-ому, в щойно новозбудовану школу, на той час і я в перший клас пішла, і саме вона наш клас прийняла, а ще тоді молода вчителька якраз заміж вийшла.
40 років М.П. Черничко віддала освіті, своїм учням, котрих ніколи не злічити. А з своїм чоловіком виховали трьох чудових дітей. Дочка Ольга та син Юрій в Ужгороді живуть. Обоє працюють на «швидкій» фельдшерами, тільки Ольга там багато років завідувач. А вже й наймолодшому сину Сергію – 50. Він працював у райвідділі внутрішніх справ, на відпочинку вже. З ним та його сім’єю і проживає мама.
До слова, дружина Сергія Світлана Михайлівна – теж вчителька, дочка Світлана пішла маминою стежкою. А їхній син Олександр – юрист, жінка його – вчителька, вже чекають поповнення. Отже, треба їм будинок новий зводити, а коштів ой як не вистачає.
Згадуючи свою молодість, Марія Петрівна каже, що часто хворіла, а тепер Господь їй скільки років подарував. Вона вже й операцію на жовчі перенесла, а тогоріч впала і мала тріщину вище коліна й довго лікувалася. Зараз, слава Богу, ходить, та на двір із паличкою йде, боїться спіткнутися.
Вона згадує про свого чоловіка, з яким все життя були в мирі і злагоді. Він працював бухгалтером у районному відділі освіти, а далі в інтернаті в Ільниці. А в 60 його не стало. Уже 28 років Марія Петрівна вдовою.
М.П. Черничко знає ціну хліба, бо їх у батьків було семеро (брат Василь помер), тож дуже тяжко жилося на той час. Тепер уже й відпочивати можна, але вона все знайде собі діла. А, дасть Бог, навесні огірочки посіє і кожне стебло плекатиме, котре віддячить згодом гарним урожаєм. Та ще й квасолю на тички посадить, закрутки, як і завше зробить як із огірочків, так і з лопаток. Хоча їй дозволено в такі роки їсти скоромне, але вона всі чотири пости тримає, а також понеділок і п’ятницю. І молитвою живе.
Хай щастить Вам, дорога вчителько моя, до ста жийте і не хворійте.
Ганна ЛЯШКО,
с. Осій
P.S. Марія Петрівна має 4 онуків, двох правнуків.

Ваш отзыв

Ваш коментар