Версія для друку Версія для друку

А віз і нині там…

Недавно, під час зимового паводку, Іршавщина, і, зокрема, село Вільхівка опинилися в центрі подій на рівні держави – всі центральні ЗМІ, плакали над долею нещасних людей із цього села, котрих затопила Боржава. Але хто насправді винен у бідах цих потопельників: велика вода чи людський фактор?
Для того, щоб відповісти на це непросте питання, мусимо відштовхнутися назад років на двадцять, адже саме 1998 року Вільхівку топило вперше, вдруге – через три роки. Топило тоді Сільце та Заріччя, Кам’янське, Воловицю. Березнева повінь на Закарпатті 2001 року сколихнула всю Україну, й на місце трагедії прибув тодішній президент Леонід Кучма. Побував він тоді і в Сільці, відвідав будинки тих людей, яким, коштом держави, було побудовано нове житло. Високі бетонні фундаменти на цей раз уберегли людей від паводка. Та залишилася на цій вулиці й одна стара будівля, в якій проживала вдова Є.Ю. Сухан. Леонід Кучма увійшов і сюди. Вода вже спала, але в кімнатах залишилося намулу по кісточки.
То ж чому вам не побудували нової хати, – запитав у Єлизавети Юріївни президент?
– Чоловік у мене тяжко хворів, і я не мала часу бігати по різних установах. Він через півроку помер, а мені сказали, що коштів уже нема.
Леоніду Кучмі стало ніяково за такі дії своїх підлеглих у глибинці, але, стиснувши зуби, вимовив:
– Нічого, буде у вас новий будинок. Це я вам обіцяю.
Дійсно, новий будинок Є. Ю. Сухан на місці замуленого появився того ж таки року. На мою думку, як би неоднозначно ми ставилися до постаті Л.Д. Кучми, вулиця в Сільці майже повністю перебудована за його президентства, заслуговує на те, щоб її назвати його іменем.
А тепер – далі. Робочий візит президента мав серйозні наслідки. В Хусті відразу почали відбудову моста через Ріку, а в кінці березня у сільраді Великі Ком’яти відбулося засідання урядової комісії по ліквідації наслідків паводку в Іршавському та Виноградівському районах, бо Боржава з Іршавкою загрожують під час повені селам Завадка, Великі й Малі Ком’яти, Шаланки сусіднього району.
Ця комісія вельми грамотно й компетентно підійшла насамперед до причин катастрофи і дала свої рекомендації, як уникнути її в майбутньому. Велику проблему й загрозу таїть у собі забутий всіма старий міст на Боржаві поблизу Греблі. Ця гідротехнічна споруда була побудована поспіхом після війни взамін підірваного мадярами моста 1944 року. Коли будували греблянський міст, думали насамперед про дорогу. Тому й вийшов він придатним для дороги, але небезпечним для життя людей. Це яскраво проявилося у січні 1979 року під час раптового потепління.
Невеликі відстані між опорами моста дозволили щоразу утворити такий міцний лід, що міст під час льодоходу став греблею. Та старий міст так і залишився. Ніхто його не демонтував і при наступних паводках, загороджуючи велику воду, він спрямовує її вліво (бо справа – греблянська гребля) й заливає всю низовину аж до Завадки й В. Ком’ят. Там розташовані й будинки новоселів Вільхівки. Років сорок тому помилки допустилися як новосели, так і влада, яка дозволила їм тут будуватися, бо це був наперед прогнозований провальний варіант. Тобто маємо чисто людський фактор причини біди.
Тоді, сімнадцять років тому, урядова комісія рекомендувала негайно знести старий греблянський міст, розширити в цьому місці русло Боржави і не дозволяти в майбутньому будівництво житлових будинків у ризикованій зоні. Рекомендувала комісія демонтувати також греблю на р. Боржава при в’їзді в с. В. Ком’яти, що дозволить уникати затоплення с. Заріччя.
Рекомендації були грамотні, професійні і слушні, але віз і нині там. І проблеми залишилися. На всю державу і на весь світ летить «гаряча» інформація про біду, якої нинішнього року вже не мало бути. Але вона була. І буде, якщо й надалі ігноруватимуться розумні рекомендації спеціалістів.
Михайло ЦІЦАК,
член Національної спілки
журналістів України

Ваш отзыв

Ваш коментар