- Нове життя - https://nz-ir.com -

Хоча б так, як в Польщі…

Бджільництво в Україні нині популярною галуззю сільського господарства не назвеш. Бо зібрати мед – це одна справа, а збути його – зовсім інша.
Хоча в нашому районі лише окремі пасічники мають більше сотні бджолосімей. І вже зовсім рідкісними в області є пасіки на 500 і більше вуликів. Середній вік бджоляра на Іршавщині сьогодні десь біля 55 років.
– Молодь у бджільництво не йде, бо не бачить перспектив, – наголосили на обласному зібранні пасічників. Так у чому ж причина такого становища?
Однозначної відповіді на це питання не дасть ніхто. Бо проблеми у бджільництві нагромаджувалися десятиліттями. А їх розв’язанням ніхто у державі всерйоз не займався і не займається – ні чиновники від сільського господарства, ні керівництво Спілки пасічників України та Братства бджолярів України. Свого часу найдієвішу допомогу пасічницькій галузі надавала асоціація «Укрбжолпром», але й вона, як кажуть, почила у Бозі. Тому такою недосяжною мрією українського пасічника залишається хоч якась підтримка від влади, що надавалася за президентства В. Ющенка.
Складається враження, що державі зовсім для оздоровлення населення, як це роблять провідні країни світу, не потрібно ні мед, ні прополіс, ні обніжка, ні маточне молоко, ні віск… Чи, може, всі ці продукти бджільництва можна виготовити із відходів хімічної промисловості?
Проте, далеко за прикладами ходити не потрібно. Взяти хоча би сусідню Польщу, пасічна галузь якої років із п’ятнадцять тому була у такому ж кризовому стані, як нині в Україні. За останні роки кількість бджолосімей у них подвоїлась. А все тому, що влада у своїх пасічниках бачить партнерів, які до державного бюджету додають і свою, досить значну частку. Ні, вважати що польські чиновники надають благодійну допомогу тамтешнім пасічникам не доводиться. Просто вони добре вміють рахувати кошти. Тому й оцінили у грошовому еквіваленті ту користь, яку приносять бджоли – запилення рослин, поліпшення якості насіння, відновлення флори та зміцнення здоров’я громадян. Мабуть, не зі стелі вони взяли цифру у 800 євро! А саме у стільки оцінили польські можновладці ту користь, яку державі приносить кожна бджолосім’я.
Тому й допомогу у 35 євро на бджолосім’ю немає сенсу вважати допомогою. Бо це, насамперед, вигідне вкладення коштів із 100 % гарантією повернення з прибутком. Але ці євро пасічник при всьому його бажанні не зможе використати на свої, якісь забаганки чи випивку, бо вони розподіляються через бджолярські громадські організації і спрямовані на закупівлю обладнання та інвентаря. Із цих коштів виробникам покривається 75 % вартості продукції, і тільки 25 % платить пасічник. А ветеринарні послуги та ветпрепарати пасічники взагалі отримують безкоштовно. Ціна на мед, мінімальний розмір якої щороку встановлює Вища рада бджільництва, приблизно така ж, як і в Україні. І це при тому, що середня зарплата та пенсії у поляків в рази вища, ніж у нас. Ось у цьому, мабуть, і криється головний секрет успішного розвитку бджільницької галузі наших сусідів. Адже затрати пасічника на виробництво бджолопродуктів набагато нижчі, ніж у нас, а можливості збуту значно вищі, бо купівельна спроможність тамтешніх громадян не йде ні в яке порівняння з українськими. Тому, незважаючи на те, що Україна продовжує утримувати 5-те місце у світі за виробництвом бджолопродуктів, українці споживають їх менше, ніж у розвинутих державах.
Ось і виходить, що про розвиток пасічницької галузі України не може бути навіть мови: у нас пасічникування сьогодні, то швидше спосіб виживання, а не перспектива розвитку. Бо ж наш пасічник залишений один на один із цілою низкою проблем: від обслуговування бджіл, захисту їх від хвороб і до збуту готової продукції. І сподіватися йому на допомогу не доводиться. Бо й чиновників, відповідальних за розвиток бджільництва у системі Міністерства агропромислового розвитку й досі немає. Але хто нині здатний відстоювати інтереси пасічницької громади на найвищому рівні, якщо діяльність Спілки пасічників України (зверху до низу) практично паралізована, а про Братство бджолярів взагалі говорити не доводиться.
Іршавське районне товариство пасічників та любителів меду входить до обласної спілки пасічників, але до сьогоднішнього часу від цієї Спілки як від цапа молока. Зараз наше товариство ще з товариствами 5-ти районів області організовує нову обласну спілку пасічників, час покаже, чи буде вона дієвою? Звичайно, і такий підхід також може зняти гостроту деяких бджільницьких проблем. Вирішувати ж питання перспективного розвитку бджільництва України сьогодні потрібно на загальнодержавному рівні, як це зроблено хоча б у тій же Польщі.

Підготував
Юрій САМОРИГА,
пасічник.