Версія для друку Версія для друку

Стежками Степана Жупанина

Буваючи в Ужгороді, обов’язково зайду в книжкову крамницю (а їх в обласному центрі десятки). Насамперед звертаю увагу на твори закарпатських письменників. Непокоїть те, що нема в продажі поетичних збірників нашого земляка Степана Жупанина. А він писав саме для маленьких діточок, майбутнього нашої України. Тепер його книжку можна побачити хіба що в бібліотеці
Постать Степана Жупанина досить помітна серед відомих учених – уродженців Іршавщини. Він – доктор педагогічних наук, професор, заслужений працівник народної освіти України.
Народився С. І. Жупанин 18 січня 1936 року і виріс на околиці Іршави, в мальовничій місцевості біля річки Синявка.
Після закінчення історико-філологічного факультету Ужгородського державного університету Степан Ілліч учителював у Ільниці та Виноградові. У 1970-1973 роках навчався в аспірантурі Інституту педагогіки Академії педагогічних наук УРСР, блискуче захистив кандидатську дисертацію «Естетичне виховання молодих школярів засобами пейзажної лірики». У грудні 1973 році йому було видано диплом кандидата педагогічних наук. З того часу він працював завідуючим кафедрою гуманітарних наук в Ужгородському держуніверситеті, старшим викладачем, доцентом кафедри педагогіки і психології. У грудні 1986 року наказом міністра освіти України був переведений на посаду завідуючого кафедрою педагогіки і психології в Закарпатський інститут методики навчання і виховання, підвищення кваліфікації педагогічних кадрів. С.І. Жупанин є автором більше як 250 наукових і навчально-методичних робіт. Найвідоміші з них – монографія «Методичні основи формування в молодших школярів художнього образу природи», «Орієнтовна програма з україно-народознавства для дошкільних закладів, загальноосвітніх шкіл і ПТУ» (18 друкованих аркушів), «Виховання в учнів естетичного ставлення до природи», «Керівництво сприймання віршів про природу на уроках читання», «Орієнтовна програма і методичні рекомендації з літератури рідного краю для загальноосвітніх шкіл, гімназій і ліцеїв Закарпаття», «Народознавча педагогіка Олександра Духновича» та багато інших.
Степан Жупанин – автор ряду підручників, зокрема «З чого починається Вітчизна» (для шкіл України з угорською та польською мовами навчання), «Верховиночка. Література рідного краю. Для загальноосвітніх шкіл, ліцеїв та гімназій Закарпаття».
Коло його зацікавлень – еколого-естетичне, моральне, трудове, художнє виховання дітей і молоді, формування національної самосвідомості школярів, проблеми дидактики, педагогічної психології, післядипломної освіти.
Науково-педагогічні погляди Степана Жупанина формувалися під впливом гуманістичних ідей Я.А. Коменського, К.Д. Ушинського, О. В. Духновича, В.О. Сухомлинського і ґрунтуються на принципах народності, природовідповідності, поваги до учня, студента, учителя в поєднанні з розумною вимогливістю, опори на позитивне в людині та врахуванні її типологічних, індивідуальних особливостей.
У докторській дисертації «Педагогічні основи формування в молодших школярів художнього образу природи» учений С. Жупанин розкрив єдність екологічного та естетичного виховання, використав унікальні методи дослідження, показав розвиток в учнів творчих здібностей образного осмислення, еколого-естетичної культури на матеріалі естетики природи, пейзажно-екологічного мистецтва.
Теоретичні та практичні положення, обґрунтовані автором, методичні рекомендації широко використовуються учителями, викладачами вишів, аспірантами, студентами, усіма, хто вивчає педагогіку, психологію, естетику, мистецтвознавство, українознавство, краєзнавство, біологію, екологію, валеологію, деонтологію, теорію і практику художньої образотворчості.
Уроки, лекції, практичні та інші заняття вченого у школах, вишах одержали високу оцінку. Як підкреслює професор Гомоннай у книзі «Антологія педагогічної думки Закарпаття», його заняття відзначаються науковою ерудицією, логічністю, емоціональністю. Його колишній студент, а нині вчитель української мови та літератури, лауреат Шевченківської премії Петро Мідянка писав: «Пригадується за кафедрою його постать. Завжди щирий, схвильований, натхненний. Ми любили його лекції з психології та педагогіки. На них був не сухий виклад наукових фактів, а жива розмова про людину, її складну природу.
За наукову і педагогічну діяльність професор С. І. Жупанин відзначений багатьма урядовими нагородами.
А ще ми знаємо С. І. Жупанина як дитячого поета. Його вірші, казки, загадки, скоромовки та пісні стали хрестоматійними. Їх можна знайти не тільки в читанках, підручниках з музики і співів, посібниках для вчителів та працівників дошкільних освітніх закладів України, а й в ряді країн Східної Європи. За збірки віршів, казок, загадок, скоромовок «На високій полонині» та за співанки для дітей «Закарпатські візерунки» у 1994 році С. Жупанину присудили Всеукраїнську премію ім. Лесі Українки, а ще він – лауреат обласної літературної премії ім. Ф. Потушняка. Народний артист України А. Кос-Анатольський назвав поезії С.І. Жупанина «солов’їним співом».
С. І. Жупанин видав понад 20 книжок віршів, казок, загадок, пісень для дітей. Найпопулярніші з них «Бджілка», «Сестрички-смерічки», «Гірська стежина», «Світле озерце», «Ватра», «Лісовий світанок», «Смерековий край», «Сонечко» та інші. Його твори опубліковано в перекладах на чеську, словацьку, білоруську, литовську, молдавську, таджицьку, туркменську, казахську, осетинську, черкеську та інші мови світу.
Своїм вчителем Степана Жупанина називає поет Василь Кузан:
– Свою поезію я почав творити російською мовою, – каже він. – Якось мої вірші побачив Степан Ілліч. Дізнавшись, що я пишу російською, дуже здивувався. «Давай пиши рідною мовою, – порадив Степан Жупанин. – Наша мова співуча, солов’їна, нею писали Шевченко, Леся Українка, Василь Стус.
Я теж вважаю Степана Ілліча своїм вчителем. Доля звела нас не в Іршаві, а в Ужгороді. Він запримітив мене біля лялькового театру, сказав, що читав мої казочки і новели на сторінках обласних газет «Молодь Закарпаття» і «Закарпатська правда». Дуже добре в тебе виходить. Продовжуй творити в такому ж дусі. Це незаповнена ніша в українській літературі». Я послухався його. Буваючи в Іршаві, він заходив до мене. Ми з ним подовгу обговорювали проблеми літератури, роботу обласної організації Національної спілки письменників України, нові видання. Він з повагою і любов’ю говорив про дітей, твори, які він написав для малечі, тішився тим, що присвятив своє життя дитячій літературі.
С.І. Жупанин воістину добився багато в житті. Мав певні здобутки на літературній і педагогічній ниві. Напевно, можна було і вгамуватися, зупинитися на досягнутому. Але творчі натури працюють до останнього свого подиху. І він не виняток…
Помер С.І. Жупанин 6 січня 2005 року. Похований на цвинтарі в с. Доманинці.
Василь ШКІРЯ

Ваш отзыв

Ваш коментар