- Нове життя - https://nz-ir.com -

Ільничанам: чиста правда про те, де ваша вода

Широковідома фраза про бородатий анекдот у одному із найбільших наших населених пунктів – Ільниці має своєрідне втілення у проблемній ситуації із водопостачанням більшості дворогосподарств шахтарського селища. Минулого року майже перед десятьма тисячами користувачів цього природнього блага зажевріла реальна надія про стабільне і якісне забезпечення цією послугою. І хоча надія, як відомо, помирає останньою, світла в тунелі, або, вірніше буде сказати, каплі води в трубі – як кіт наплакав. Чому так сталося і де собака зарита? Про це нам вирішив розповісти незмінний друг редакції та водночас уродженець і житель Ільниці, колишній голова райдержадміністрації Іван Дмитрович Клим.

– Справа ця давня і має свою далеко непросту історію. Її початок настільки далекий, що «губиться» у кінці минулого століття, коли в Ільниці сільським головою був покійний Іван Федорович Велиган, який безпосередньо опікувався цим актуальним проектом, і працюючи головою Іршавської районної державної адміністрації. Згодом, вже на початку 2000-их, у своєрідний спадок вона на тому посту дісталася мені. Тоді ж було й запущено ільницький водогін.
Проте, думаю, що варто про все розповісти по порядку.
Недаремно мою рідну Ільницю називають шахтарським селищем. Свого часу для її жителів це була гідна, хоча й неймовірно важка праця та потужний поштовх у соціальному розвитку населеного пункту. Але за це довелося та й далі доводиться платити неймовірно високу ціну. Село залишилося практично без нормальної питної води, хоча є всі об’єктивні умови, щоб уникнути такої життєво важливої проблеми.
В середині 1980-их шахта «Ільницька», як одне із місто утворюючих підприємств, перестала бути рентабельною. Настала пора реорганізацій, економічного реформування, структурних перетворень, що насамкінець звелося до надання їй статусу шахти-дільниці шахти «10-та Великомостівська» ВО «Шахтарськ-вугілля» до початку 1990-их, а згодом і ліквідації цього підприємства як нерентабельного та через різкий спад попиту на його продукцію – дерев’яне вугілля.
В 1996-му компанія «Укрреструктуризація» розпочала роботи по консервації підземної виробки. Саме діяльність шахти, проведення робіт по її консервації призвели до «обезводнення» Ільниці – реально чи ні, але в десятитисячного населення Ільниці склалася саме така громадська думка. При реалізації проекту в нього були внесені корективи, і передбачено за рахунок зекономлених коштів побудувати в Ільниці водогін.
– Іване Дмитровичу, і що, вдалося що-небудь зробити за рахунок «зекономлених» коштів?
– На початку 2000-их років даний проект був успішно завершений, і водогін почав діяти. Заради істини, слід наголосити на тому, що чимало порядних ільничан доклали для цього чимало зусиль, серед яких повинен найперше згадати Ю.Ю. Велигана, тодішнього директора ТОВ «Лігніт», правонаступника шахти «Ільницька» та на той час заступника голови райдержадміністрації Є.І.Савка. Активно сприяв всім цим роботам та активно «опікувався» виділенням належних коштів із Державного бюджету народний депутат А. В. Поличко. Було виділено близько 3-х мільйонів гривень на розробку проектно-кошторисної документації та на виконання будівельно-монтажних робіт водогону протяжністю 14 кілометрів.
Всі роботи проводилися під орудою та пильним контролем створеної тоді ж міжвідомчої комісії, яка, якщо не помиляюся, продовжує діяти дотепер.
– Комісія діє, а водогін?..
– А це вже друга історія і з іншими героями та антигероями. Якість робіт не відповідала нормам. Через допущені серйозні технологічні порушення при проведенні будівельно-монтажних робіт, із 2004-го до 2016-го року водогін не функціонував.
– Добре, але ж останнім часом доволі широко піарилося питання реконструкції, ремонту чи «перезавантаження» ільницького водогону. Яка тут і тепер історія?
– Позаминулого року в районі, і, зокрема в Ільниці, з робочою поїздкою перебував голова Закарпатської обласної державної адміністрації Г. Г. Москаль. Небайдужі жителі села звернулися до першого керівника краю з проханням допомогти розв’язати цю надскладну проблему. Геннадій Геннадійович пообіцяв сприяти у виділенні 1 мільйона 200 тисяч гривень із Державного фонду регіонального розвитку при умові співфінансування із місцевого бюджету. Ільницька сільська рада відповідно, виділила 157,4 тисячі гривень.
Для відновлення роботи Ільницького сільського водогону, по-великому рахунку, необхідно було провести капітальний ремонт резервуару. На тепер маємо стовідсотково виконані роботи, які так само профінансовані державою та з місцевого бюджету.
А реально в результаті що маємо? Маємо те, що маємо: нормально водою можуть користуватися мешканці всього лише 25 дворогосподарств, і то тільки на вулиці Борканюка. А хто там живе, думаю, ільничанам особливо пояснювати не доводиться.
– Як на Вашу думку, Іване Дмитровичу, в чому причина, що вже вкотре обманули насущні сподівання ільничан?
– У мене є реальні підстави стверджувати, що замість капітального ремонту деякі «розумники» виконали роботи по поточному ремонту резервуару. Але, думаю, що громадськість та відповідні компетентні органи розставлять всі крапки над «і».

Михайло ІСАК.