Версія для друку Версія для друку

Афган – вічні біль і пам’ять…

Коли ведеш мову з кимось із афганців, у його розповіді відчуваєш якусь таємничість, притаманну тільки йому самому. У них біль від самих спогадів. Це біль, який не вилікувати вже ніколи.
… І на думку не спадало юному хлопцеві з Осою Василю Матіку уже в далекому 1985 році, що він потрапить в Афганістан. Тільки встиг відслужити в Ташкенті два з половиною місяці, аж тут раптом: «Збирайся, виїжджаємо».
Опинилися в Афганістані в провінції Газні, що біля Пакистану. Далі інструктаж, настанови, і неси службу…
Коли його розпитую про ті минулі події, в колишнього воїна відразу навертаються сльози. Важко згадувати про це, але й не забути ніколи. Багато чого пережив, бачив власними очима, а мені самій повірити важко, що так дійсно було.
– Ви не уявляєте, які то душмани злі, в них ніякого жалю до іншого. Вони отримують задоволення від того, коли вбивають і не тільки вбивають, а мучать безжалісно, аби чоловік відчував ту муку і довго терпів, – каже Василь Васильович, зітхаючи.
Дуже хорошим був у нього командир частини Сергій Беляєв із Івано-Франківщини. Хоча смерть могла заглянути в очі кожному щохвилини, командир готовий був підставити своє плече, щоб захистити. Отож, після звільнення сержант В. Матіко запрошував того не раз до них у гості в рідне село. Зараз зв’язок із ним обірвався.
Воїн-інтернаціоналіст не хоче розповідати, як був поранений (а таке було), а мовить, як провідували його хлопці з Верхніх Воріт, із Раківця, з Дубрівки. Ото була радість і підтримка один одного. Колишній воїн і номер польової пошти пам’ятає – 21076, куди йому приходили листівки від батьків і трьох братів. А мати постійно за сина молилася…
Всього 18 чоловік з Осою служили в Афганістані. І всі живі повернулися додому. Серед них – Іван Козар, Василь Магурський, Іван Повх, Василь Синяк та інші. Жаль, трьох з усіх уже немає в живих.
Я попросила колишнього воїна його нагороди показати. Військовий піджак з ними нагадує йому ось уже 30 років про ту жахливу війну, якої могло і не бути. Але на все воля Божа, як він сам говорить. Серед нагород у нього – медалі «За бойові заслуги», «Воїну-інтернаціоналісту», «Від благодарного афганського народу», «25 років виведення військ з Афганістану» та ще інші. Він всіма дуже дорожить.
… Після закінчення служби у 1987 році Василь Матіко повернувся додому і незабаром оженився на Любові Варцабі, яку вподобав усім серцем. Виховали двох порядних дітей Василя та Марію, в яких уже свої сім’ї та дітки Даніелка і Ростислав, а в дідуся двоє онучат, котрих дуже люблять з бабкою.
Вони ще маленькі, а як трохи підростуть, проситимуть дідуся показати їм його медалі.
У вівторок, 13 лютого, в Осої біля пам’ятника загиблим у Великій Вітчизняній війні, що з нашого села, зійшлися рідні по духу і вже колишні, по-братськи розцілувалися і згадали пережите.
Також був відслужений парастас настоятелем Свято-Георгіївського православного храму отцем Сергієм Ісаком за загиблими, котрим вічная пам’ять… Живим же – многая, многая і благая літа…
Ганна ЛЯШКО,
с. Осій

Ваш отзыв

Ваш коментар