Версія для друку Версія для друку

Не все погано у нашому домі

По-перше, що дано нам від Бога, те що ми, Закарпатці, живемо в Едемі – в раю. Кліматично, етнічно кращих умов годі й побажати. А щодо того, як ми живемо, – то це питання риторичне. «Як собі постелимо, так і спатимемо».
При однакових умовах щодо влади, законодавства, менталітет населення багато в чому впливає на зміст та рівень добробуту і життя спільноти в цілому. Закарпатці завжди і у всі часи їздили і їздять на заробітки по всьому світу. Повертаючись до рідної хати облаштовують власні обійстя, справляють гучні весілля, будують розкішні будинки. В основі своїй, люди віруючі, дбають про родинний комфорт, горді за свій приватний затишок. В той час на сході України життя і пріоритети інші. Це реалії, хоч і невтішні.
Невтішні і в тому, що, ні для кого не секрет, населення України щорік, щодень стрімко зменшується. За двадцять шість років незалежності, майже на чверть, якщо вірити інтернет-інформації. Цей показник був би ще більш трагічним, якби не робота закордоном. Для закарпатців це чи не найголовніша, а інколи і єдина умова виживання. Майже у кожній родині хтось працює у країнах Європи, Америки або в Росії. Часто їхня праця на межі ризику, а то і героїзму. Місяцями, роками молоді, дипломовані чоловіки і жінки, залишаючи вдома малих діток, престарілих батьків, виїзджають за копійчиною в невідоме, не знаючи мови, не володіючи навиками праці, ризикуючи зруйнувати сімї і родини. А, буває, емігрують родинами на постійно.
При всьому цьому верховна влада весь час намагається «нишпорити» в кишенях заробітчан через податки, ціни на товари, платіжки на компослуги й енергоносії. До слова, біометричний паспорт громадянину Чехії коштує 100 крон, наш український – 577 гривень. Про різницю в зарплаті знаємо всі.
Скажете це, в більшості, приватний сектор впливає на ціни. Але є у нас і Антимонопольний комітет і інші контролюючі органи. Куди зникають гроші? Яке майбутнє у молоді?
Це наша новітня історія, наша сумна реальність.
Іршавщина завжди славилася працьовитими, талановитими, мужніми і сильними, мудрими людьми. Людьми, яких знають і поважають в усьому світі, яких потрібно пам’ятати, берегти і допомагати при необхідності. Вони – наша слава і гордість.
Якось старенький дідусь висловився:
– Я ніколи не мав закордонного паспорта, ніколи нікуди не виїздив, а жив у п’ятьох країнах, при п’ятьох владах. І таке бувало.
Подібною біографією могли б похизуватися багато інших старожилів району.
Вже кілька років підряд районна рада ветеранів, яку очолює Петро Васильович Король, при підтримці районної влади, опікується людьми похилого віку і інвалідами. Слава Богу, дуже приємно визнати, що майже кожне село і місто можуть гордитися ветеранами-старожилами, яким вже минуло дев’яносто. На початку 2018-го року їх було в Іршавській ОТГ – 10, в Ільниці – 9, в Білках – 8, в Кушниці і Ч.Потоці – по 6, в Загатті, В.Розтоці, Броді, Осої, Мідяниці, Довгому, М.Раковці, Імстичові – по 4, Приборжавському – 3, В.Раківці, , Сухій, Доробратові, Підгірному – 2.
Про них згадують, пишуть біографічні нариси і друкують світлини у ЗМІ. Хай ласкава Божа мати береже їх і їхні родини на многая і благая літ, а Україні – процвітання, достатку і миру.
Василь Ловска.

Ваш отзыв

Ваш коментар