Версія для друку Версія для друку

Граючий тренер у життєвій долі учнів

Не знаю, чи це тільки для мене, чи насправді воно так і є, а останнім часом, здається, роки життя так швидко минають, що встигай лиш рахувати. Про Михайла Івановича Сенишина хочеться писати і писати, бо він на це заслуговує. Про таку людину пишеться легко, із задоволенням. З ним познайомився далекого 1977 року, коли демобілізувався з лав радянської армії. На той час фізичні кондиції юнаків після служби в армії, на відміну від теперішньої, були в рази вищими. Думаю, у цьому зі мною згідні всі, хто пройшов школу тодішньої служби армії. Пам’ятаю, одного весняного теплого вечора, зібравшись у сільському клубі, ми вирішили відродити футбольну команду у селі, яка в 70-і роки минулого століття у зв’язку із реорганізацією колгоспів просто перестала існувати. Товариші підказали, що в сільській школі є молодий вчитель історії, який дружить зі спортом. Як потім з’ясувалося, він мав перший розряд зі спортивної гімнастики. Зустрівшись з ним, ми потоваришували, напевно, назавжди. Зібрали гроші від хлопців, які виявили бажання виступати за команду, придбали футбольну форму і зареєстрували команду для участі в розіграші першості району з футболу. Футбольного поля в селі не було, і перші поєдинки ми проводили далеко від Арданова, в селі Негрово. Нас настільки полюбили вболівальники, що тільки приходили на матчі з нашою участю. І ми їх не підводили. У перший же рік ми зайняли третє місце серед 16 команд. А потім декілька років поспіль ставали чемпіонами району, брали участь у перехідних іграх за право участі в обласному чемпіонаті. Однак за браком фінансової підтримки з боку тодішньої дирекції радгоспу ім. Мічуріна участь в обласних змаганнях не змогли взяти. І граючим тренером був саме Михайло Іванович. Його вболівальники запам’ятали як надійного правого захисника команди. Тренувальний процес і дисципліна давали свої плоди. До речі, теперішній редактор газети «Нове життя» переконався у цьому сам, оскільки свого часу теж виступав за футбольну команду села Загаття і неодноразово грав проти нашої команди. З того часу минуло чимало років, і Михайло Іванович недавно відзначив 65-річчя. Але при зустрічі з ним ми з гордістю і радістю згадуємо ті роки. Давайте трохи повернемо час назад і згадаємо життєвий шлях цієї прекрасної і життєрадісною людини, історика з великої букви, громадського активіста, який має свої погляди на теперішнє наше з вами життя, на ту політичну обстановку, яка склалася останнім часом в нашій країні.
Михайло Іванович Сенишин народився 8 січня 1953 року в селі Пукеничі Стрийського району Львівської області. Закінчивши середню школу із золотою медаллю, у 1970 році вступив на історико-педагогічний факультет Івано-Франківського педінституту ім. В. Стефаника, стаціонарний відділ якого закінчив у 1975 році з відзнакою і за направленням Міністерства освіти УРСР був призначений вчителем історії в Арданівську восьмирічну школу, де на цій посаді працює і понині. Його методику викладання цього цікавого предмета згадує не одне покоління випускників школи. Про таких спеціалістів кажуть: «Учитель від Бога», як є лікар від Бога чи художник від Бога. Саме на таке визнання заслуговує і Михайло Іванович. Я є частим гостем, на запрошення дирекції та учнів, у школі з нагоди першого та останнього дзвоника, на відкритих уроках з української літератури, і мені приємно спостерігати, як його оточують учні, з якою цікавістю слухають його розповіді про наше сьогодення і минуле школи, села, про цікавих людей, які живуть і працюють у нашому селі. Михайло Іванович став улюбленцем не тільки учнів, а й вчительського колективу. А товариська вдача допомогла йому стати своїм, ввійти в довіру мешканців села Арданово, полюбити народні звичаї та обряди, досконало вивчити цікаву історію цього старовинного населеного пункту, пройнятися його проблемами і бідами, за що його на період з 1987 по 1990 роки обирають головою виконкому Арданівської сільської ради. Він завжди у пошуку чогось нового і чогось старого історичного. З його слів, він не користується послугами інтернету, перевагу надає тільки книжкам. Коли деколи зустрічаюся з ним у маршрутці, то на запитання, куди ти, Михайле Івановичу, їдеш, почую відповідь: «В архів».
Знайшовши спільну мову з учнями, успішно організовує пошуково-краєзнавчу роботу, проводить цікаві навчальні екскурсії. Цікаво слухати його розповідь про печеру в Гату над селом Доробратово. Довжина печери становить близько 20 метрів, посередині є джерело з водою, по боках стін є місце для сидіння, вирубані прямо в породі гори, а в кінці на стіні печери вирубаний хрест. Це говорить про те, що свого часу тут, напевно, була підземна церква. Друга печера знаходиться в Арданові теж під лісом – Шанталінова пивниця. До неї вхід завалений. Кажуть, що тут були склади лісництва. У зв’язку з ризиком обвалу в печерах ця цікава дослідницька робота була припинена. Але він мріє повернутися до цього питання в майбутньому і залучити відповідних спеціалістів у цій галузі науки. Ось, мабуть, тому кожен урок учителя – це умовний похід у глибину історії нашого краю. При школі діє ще й історико-краєзнавчий музей, де зібрано понад сотні експонатів. Досить цінними серед них є наконечники списів, знайдених в урочищі Рокитне, та квиток з матерії на пароплав до Аргентини, що свідчить про заробітчан, які виїжджали із села у пошуках кращої долі. Завдячуючи Михайлу Івановичу, музей утримується в доброму стані.
А ще Михайло Іванович Сенишин – громадський активіст. Бере активну участь у всіх зібраннях, які стосуються вирішення проблем рідного вже йому Арданова. Він є великим прихильником Народного руху України, в ідеології якого вбачає майбутнє незалежної України, котрій бажає щасливого майбуття.
Михайло Іванович є також чудовим господарем. На його обійсті можна побачити доглянуту корівку, курей, кабанчиків. Словом, все те, що має добрий сільський газда. У вільний від роботи час його часто можна побачити з косою, мотикою, вилами чи за штурвалом «Робіка». Оскільки за професією я є агрономом, то ми з Михайлом Івановичем – товариші. Він мене часто розпитує про плодові культури, ягідники, про нові сорти. Все це можна побачити на його присадибній ділянці, і все знаходиться у належному стані. Ось такий він простий сільський учитель від Бога у повсякденному житті.
А ще за багаторічну успішну педагогічну діяльність М.І. Сенишин удостоєний звання «Спеціаліст вищої категорії» та «Старший учитель». Саме в Арданові Михайло Іванович знайшов свою другу половинку Марію Михайлівну, з якою народили і виховали двох дітей: сина Романа та доньку Ольгу. Роман пішов стежиною батька – закінчив історичний факультет УжНУ і викладає історію в рідній школі та є спортивним журналістом «Новин Закарпаття», також в якості судді обслуговує футбольні матчі першості району та області. Дочка Ольга працює у соціальній сфері району. А ще Михайло Іванович – дідусь для внучат, яких у нього троє.
Ось така моя розповідь, яку я присвятив 65-річчю учителеві від Бога та доброму моєму товаришу на знак поваги до нього.
Бажаю Михайлові Івановичу як другу, і ці побажання, мабуть, будуть від усіх його друзів, знайомих, з якими пройшли його роки молодості у цьому чудовому селі, від усіх односельчан, від усіх, хто його знає, міцного здоров’я, успіхів у житті, нових творчих злетів. Нехай все задумане тобою здійсниться. Хай Господь оберігає тебе від усіляких бід та негараздів на многая і благая літ.

Іван ЛЕНДЕЛ,
с. Арданово

Ваш отзыв

Ваш коментар