Версія для друку Версія для друку

Закономірність

Амазонкам України

Пустеля Сходу сипле камінці
На конус часу. Коромисло долі,
Мов терези Феміди… В молоці
Туману загубилися тополі.

Застуда ночі криє настом сніг,
Мов іскри звуків креше із ялини,
А ти вростаєш розумом у книг
Нечитано-неорані глибини.

Немов зерно – на камінь. Далебі,
Знання без віри марно здобувати,
Як марно йти богиням у солдати.

Але ж ідуть. Закони тут слабі:
Ті, що звання купили й ордени, –
Не відчувають за війну вини…

Сюр

Перефразовуючи вічність,
Згорає сонце, мов голівка
На сірнику.

Колиска світу
Нагадує пустий гамак,
Що цідить час, немов проміння,
На витоптану тінь трави.

Пустеля снів.

Німе відлуння,
Знеболені огризки днів,
Огарки,
Фантики,
Лушпиння…

Сліпі торшери…

Вчорашніх мрій пусті фужери –
Холодні друзки кришталю…

Обвітрені безсилі крила
І крига кубиками…

Біль…

Висить, мов пам’ятник епосі,

У скроню посивілий
Постріл.

Переплетіння

Частинки дерева життя,
Зірвані вітром часу,
Лягають не темну поверхню Лети,
А її хвилі
Омивають насінини
І викидають на береги батьківщини,
Щоб ті знову проросли
У ґрунті розчарувань,

Під сонцем спокуси,
Плекані ілюзіями віри.

Січневий сніг охолоджує душу,
Крига сковує течію,
Надія стає схожою на тонке скло,
Яке може розбитися на друзки…

Але я бережу насінину спокою,
Яку ти посіяла у моїм серці
І яка проросла у нім
Любов’ю.

Ця любов розтопить зиму
І впустить у майбутнє
Усмішку твого щастя.

Я – вітчизна твоїх мрій
І вирій твоєї самотності.

Хвилина тиші

Переполошена музика крила напружує,
Тиша до кіборгів горнеться. Холодно.
Дулами днів термінал наїжачився,
Молиться.
Клаптик землі весь у кратерах вибухів,
Дух загартований, очі невиспані…
Сіла на мушку сніжинка – розтанула.
Три есемески іще не прочитано.
Перша від мами, а дві від коханої…
Напхано повні ріжки.
Автоматами
Важко боротися проти агресора.
Преса напише – герої!
Прогалини
В пам’яті часу.
Пора перемир’я. Ера німого затишшя, яке
Більше вбиває, ніж люті атаки.
Маки цвіли ще учора довкола…
Маки? Чи може обвуглені латки
З крові і поту на чорному тілі
Білого снігу.
Хіба це зима?
Гаряче так! Хоч усе вже згоріло.
Вміло зализує рани земля
Віником віхоли.
Холодно знову.
Розум до серця підводить розмову…
Мамі подяка. Коханій…
Любов
Сил додає. Вже набридло лежати.
Хочеться йти у атаку.
Стривай!
Тінь ворухнулася… Цілься… Стріляй!
Бий окупанта! Звільняйся від зла!
Мама позаду.
До біса слова!

* * *
конвенціональність тиші
обговорена полем бою
умовно стає тобою

стигмами інтелекту
падають
не проростають
там де зерна немає
снаряди важкі слова

пустка не світова
море вселенських марев

аріїв юні пари
пересипають порох
щоб воювати в хащах

там де нема водохреща
певно душа
пропаща

Василь КУЗАН.

Ваш отзыв

Ваш коментар