Версія для друку Версія для друку

До 72-ї річниці утворення Закарпатської області в складі України

Історія утворення державно-адміністративних органів на території нашого краю.
Протягом тривалого часу територія сучасної Закарпатської області України входила до складу різних держав: Угорського королівства, Австро-Угорщини, Чехословацької республіки і знову Угорщини. Зрозуміло, що на території нашого краю функціонувала адміністративно-територіальна система означених державних утворень. У політичному і адміністративному відношенні територія сучасного Закарпаття в цілому, включаючи і його гірську частину, стала складовою частиною Угорського королівства на рубежі ХІІІ–XIV ст.
На початку ХІІ ст., під час правління короля Угорщини Стефана І, була проведена адміністративна реформа, у результаті якої територія королівства була поділена на т.зв. комітати або жупи.
Деякі прикордонні території королівства керувалися як „марки”. Так, у грамоті єпископа з м. Зальцбурга від 1131 р. згадується „Руська марка”, яка була створена на території Потиської низовини. Зазначена „марка” знаходилася під управлінням спадкоємця королівського престолу принца Імре (Емеріха). Представники позитивістської і сучасної історіографії (О. Петров, Є. Перфецький та ін.) вважають, що ця назва хоч і відносилася до окраїни Угорського королівства початку ХІ ст., але знаходилася не в передгір’ях Карпат або в гірський частині нашого краю. Ці землі в той час були, за свідченням джерел, „нічийною землею” (terra nullius). Можна припустити, що назва „Marchia Ruthenorum” відносилася до вже завойованої угорцями рівнинної окраїнної частини Паннонії, на території якої все ще зберігалися поселення паннонських та дунайських слов’ян.
Що ж представляла із себе комітатська адміністративна система на території нашого краю, яка була створена королями Угорщини на рубежі ХІІ- ХІІІ ст.?
Комітат/жупа (русин. ‒ жупа, угор. ‒ megye/vármegye, лат. ‒ comitatus) – адміністративна і судова одиниця в Угорському королівстві. Комітат/жупа здійснював адміністративне управління на території, де проживало приблизно 100-150 тис. осіб. Центром комітату/жупи був замок, резиденція королівського чиновника (угор. ‒ ispán, з XV ст. ‒ főispán). Він командував замковою дружиною, що складалася з вільних селян. Спираючись на цю дружину, чиновник збирав податки, штрафи, керував королівським маєтком, доменом (dominia). Після видання королем Угорщини Андрашем ІІ т.зв. „Золотої були” (1222 р.), що фіксувала практично необмежені права та привілеї угорського дворянства, комітатська система була ослаблена, а посада жупана/наджупана стала спадковою для представників магнатських родин.
У ХІІІ ст. жупан отримав заступника в судових справах – віце-ішпана (піджупана), який обирався місцевими дворянами. Комітатська система поступово стала основою провінційного управління. Комітати/жупи поділялися на округи. До ХІХ ст. мешканці сучасного Закарпаття жили переважно у комітатах/жупах північно-східної частини Угорського королівства, яке іноді називалося „Верхньою Угорщиною”.
Комітатом/жупою керував ішпан/жупан, який призначався королем, дорадчим органом при ньому були комітатські/жупні збори, де були представлені вище (магнати), середнє та дрібне дворянство (немеші). Адміністративним виконавчим органом влади в комітаті/жупі було комітатське/жупне управління, що складалося з 30-40 чоловік, куди входили ішпан/жупан, начальники округів, секретар, касири, землеміри, збирачі податків та ін.
З ХІХ ст. ішпан/жупан став вищим державним чиновником, канцелярія якого зосереджувала у своїх руках адміністративну, військову та судову владу в комітаті/жупі. Що ж стосується піджупана, то він здійснював державне, адміністративне і господарське керівництво комітатом/жупою. Він підпорядковувався спочатку тільки ішпану/жупану, а пізніше – ще й Міністру внутрішніх справ Угорського королівства. Піджупану безпосередньо були підпорядковані начальники окружних управлінь. Посада піджупана проіснувала до березня 1919 р., коли були створені виконавчі органи Радянської влади в Угорщині – директоріуми.
За офіційними даними 1913 р., на території Угорщини, не враховуючи Хорватію та Словенію, налічувалося 63 комітати/жупи; з них на території нашого краю знаходилося 4 комітати/жупи, а саме: комітат/жупа Берег, комітат/жупа Мараморош, комітат/жупа Угоча і комітат/жупа Уж (Унг). Усі ці комітати/жупи в XVIII–XIX ст. підпорядковувалися Угорському королівському намісництву, що знаходилося спочатку в м. Пожоні (Братиславі), а пізніше – м. Буді.
Складовою частиною комітатської/жупної системи були окружні та нотарські управління. Окружне управління – державно-адміністративний орган з управління округом. Окружні управління в період Австро-Угорщини були підзвітні піджупанам, а в період Чехословацької республіки – жупанським управлінням. З 1928 р. підпорядковувалися безпосередньо Крайовому управлінню Підкарпатської Русі в Ужгороді. Керував окружним управлінням державний чиновник, який називався окружним начальником. У структурі окружного управління була також посада окружного нотаря – чиновника, що керував окремими ділянками роботи окружного управління. Окружним управлінням підпорядковувалися нотарські управління. У період Австро-Угорщини та Чехословаччини нотарські управління очолював чиновник (нотар), компетенція якого розповсюджувалася на велике село або групу сіл. Нотар займався всіма питаннями політичного та господарського життя села або групи сіл. Призначався урядом.
Імператорський уряд у Відні двічі намагався реформувати цю, створену ще в епоху середньовіччя, адміністративну систему. В 80-і роки ХVIII ст. імператором Св. Римської імперії Йосифом ІІ була проведена адміністративна реформа, в результаті якої порівняно невеликі комітати/жупи об’єднувалися у великі округи.
Друга спроба провести адміністративну реформу була здійснена австрійським урядом після поразки Угорської революції 1848-1849 рр. У жовтні 1849 р. управління було реорганізовано Угорським королівством. Від нього відокремили Хорватію, Славонію і Трансільванію. Решта території королівства була поділена на 5 воєнних округів, причому кожний з них у свою чергу поділявся на цивільні округи. Північно-східна частина королівства була включена до складу Кошицького воєнного округу і складалася з 3-ох цивільних округів. Одним із них був Ужгородський, куди входили комітати/жупи: Унг, Берег, Угоча і Мараморош.
Саме в цей час була здійснена спроба створити на основі Ужгородського цивільного округу тимчасове адміністративне-територіальне утворення під назвою „Руський округ”. Ініціатором його створення виступив відомий громадсько-політичний діяч нашого краю А. Добрянський, який займав посаду радника керівника Ужгородського округу Ігнаца фон Віллеца. Незважаючи на всі зусилля А.Добрянського та його прихильників, цей політичний експеримент зазнав невдачі і 28 березня 1850 р. округ був ліквідований

Після розпаду Австро-Угорщини, новий угорський уряд М.Каролі розвернув велику пропагандистську акцію з метою збереження цілісності Угорщини. У цих умовах угорський парламент 21 грудня 1918 р. ухвалив «народний» закон №Х «Про автономію русинського народу, який мешкає на території Угорщини». Згідно з цим законом, уряд Угорської республіки на чолі з М.Каролі прийняв проект створення автономної провінції «Руської Крайни» («Ruszka Krajna»). До її складу передбачалося включити комітати/жупи: Берег, Мараморош, Угоча і Унг. У §2 «народного» закону №Х підкреслювалося, що «з частин комітатів Мараморош, Угоча, Берег і Унг, населених русинами, створюється автономна політико-правова територія під назвою «Руська Крайна». Законодавчими органами «Руської Крайни», згідно з §4 цього закону, були: у всіх автономних справах «Руської Крайни» – Народний Сойм, а у всіх спільних з Угорською Народною республікою справах – спільний Угорський парламент. Виконавчими органами влади «Руської Крайни» згідно з §§5 та 6 були Міністерство для «Руської Крайни» у Будапешті і державне намісництво у Мукачеві. У § 8 цього закону говорилося про те, що членів Руського Народного Сойму обирають згідно із змістом «народного» закону №І від 23 листопада 1918 р. шляхом загального, таємного, рівного та прямого голосування.
5 лютого 1919 р. був створений тимчасовий орган управління «Руською Крайною» – Рада з 42-ох представників згаданих вище комітатів/жуп. Головою Ради був призначений О.Сабов, його заступником – А.Штефан. 4 березня 1919 р. відбулися вибори до Сойму, що складався з 36 депутатів. На його першому засіданні депутати висунули вимогу визначення урядом Угорщини кордонів автономного краю, без чого починати роботу Сойму визнали недоцільним. Цю вимогу уряд М.Каролі у Будапешті не виконав. Варто сказати, що відношення керівників «русинських народних рад», що були створені наприкінці 1918 року в Пряшові, Ужгороді і Хусті, до «народного» закону №Х було неоднозначним. Так, об’єднана «Карпаторуська народна рада» в м. Прешові орієнтувалася на Чехословаччину, «Угроруська народна рада» в Ужгороді виступала за приєднання до Угорщини, а марамороські ради на своєму з’їзді в Хусті, який відбувся 21 січня 1919 р., прийняли резолюцію про приєднання угорських русинів до України.
Між тим ситуація в Центральній Європі на початку 1919 р., особливо після рішення країн Антанти про зайняття чехословацькими військами території, що була населена русинами, поразки Радянської влади в Угорщині, рішення Центральної Руської Народної Ради (ЦРНР) в Ужгороді про добровільне приєднання до Чехословацької республіки, сприяла прискоренню процесу приєднання території краю до Чехословаччини. Юридично цей процес був завершений у вересні 1919 р., коли між державами Антанти і Австрією був підписаний в Сен-Жермен-ан-Ле мирний договір (Сен-Жерменський). У ст. 53 ІІІ розділу, присвяченого політико-правовому становищу Чехословаччини, записано, що «Австрія визнає, з урахуванням всіх дій, що були вчинені «союзними та дружніми державами», повну незалежність Чехо-Словацької держави, яка включить до свого складу автономну територію Русинів на південь від Карпат».
У Конституції Чехословацької республіки, прийнятої 29 лютого 1920 р. Національними зборами Чехословаччини, в абзаці 2 § 3 глави І підкреслювалося, що «Підкарпатській Русі», яка добровільно увійшла до складу ЧСР на підставі договору, укладеного між Чехословаччиною та Союзними Державами у Сен-Жермені, буде надана широка автономія, що не суперечить цілісності Чехословацької республіки.
Утворення нових державно-адміністративних органів на території нашого краю починалося складно. На початку червня 1919 р. на частині території Підкарпатської Русі, що була зайнята чехословацькими військами під командуванням французького генерала Е.Еннока, була неофіційно оголошена військова диктатура (офіційно – 1жовтня 1919 р.). Ії завданням була консолідація ситуації на території краю після відступу частин Угорської Червоної армії і поступового виводу румунських військ, які окупували південно-східну частину краю.
1 серпня 1919 р. в Ужгороді було засновано Цивільне управління з організації адміністрації краю, яке очолив чеський адміністратор Я.Брейха. Цивільне управління знаходилося у прямому підпорядкуванні Міністерства внутрішніх справ Чехословацької республіки. 7 листопада 1919 р. уряд Чехословацької республіки затвердив 1-ий документ, що стосувався правового статусу Підкарпатської Русі – «Генеральний статут організації адміністрації Підкарпатської Русі». Правда, цей документ носив тимчасовий характер. Водночас уряд Чехословацької республіки утворив тимчасову русинську автономну раду, т.зв. «тимчасову директорію» на чолі з Г.Жатковичем. Функції її не були чітко визначені, вона мала як елементи тимчасового законодавчого, так і виконавчого органу. По суті, ніякої ролі в управлінні краєм вона не грала. Всі заходи здійснював адміністратор Я.Брейха за згодою з генералом Е.Енноком.
Розвиток адміністративно-територіальної системи Підкарпатської Русі початку – середини 20-х років ХХ ст. опирався на такі законодавчі акти і розпорядження уряду Чехословацької республіки як: закон «Про створення жупних і окружних управлінь в «Чехословацькій республіці» № 126 від 29 лютого 1920 р. та ряд інших. У 1920 р. Марамороська жупа була об’єднана з Великосевлюською, а в 1924 р. – Берегівська з Мукачівською. В 1926 р. усі жупи були об’єднані в одну – Мукачівську. На чолі жупи знаходився жупан, який відповідав за її управління. Для ведення поточної адміністративної роботи Міністерство внутрішніх справ Чехословацької Республіки виділяло жупану необхідну кількість службового, спеціального, бухгалтерського, канцелярського і допоміжного персоналу, який входив до складу жупанських управлінь (županské úřady). Жупани підпорядковувалися шефу Цивільного управління в Ужгороді і Міністерству внутрішніх справ Чехословацької Республіки.
У 1928 р., у результаті адміністративної реформи, жупи були ліквідовані, а окружні управління стали підпорядковуватися безпосередньо Крайовому управлінню для Підкарпаторуського краю в Ужгороді. Після переходу до Земельного (Крайового) управління територія нашого краю отримала назву «Край Підкарпаторуський».
Подальший розвиток державних інститутів на території Підкарпатської Русі відбувався в умовах кризи всієї політичної системи Чехословацької республіки, що була викликана рішеннями Мюнхенської конференції (30 вересня 1938 р.) і т.зв. Віденського арбітражу (2 листопада 1938 р.). Згідно з рішеннями арбітрів, міністрів закордонних справ Німеччини і Італії, ЧСР повинна була передати Угорщині значну частину території Словаччини і Підкарпатської Русі, де в жовтні 1938 р. de facto був сформований перший автономний уряд. Підкарпатська Русь втрачала територію площею 1 523 км2, мм. Ужгород, Мукачево і Берегово, 97 сіл із 173 233 жителями. Край втратив також більшу частину своєї промисловості, родючу рівнину. Нові кордони перервали його основні транспортні артерії і зв’язки з іншою територією ЧСР. Після втрати Ужгорода столицею Підкарпатської Русі стає містечко Хуст.
Після розпаду Чехо-Словаччини (у 2-ій половині березня 1939 р.), угорські війська завершили зайняття території Підкарпатської Русі. На території краю утворилася «тимчасова адміністрація Карпатської території» на чолі з генералом Б.Новаковичем. Для нормалізації ситуації на зайнятій території угорський парламент 22 червня 1939 р. прийняв закон № 4.6/1939 про об’єднання «Карпатської території» з Угорщиною і ліквідацію в краї воєнної адміністрації та окупаційної системи. Згідно з нормами цього закону, була утворена цивільна адміністрація на чолі з Регентським комісаром. Регентський комісар, що знаходився в Ужгороді, здійснював функції головного жупана і генерального директора шкільного інспекторату.
Протягом 1939-1940 рр. угорський уряд розглядав питання про автономію «Карпатської території», але під тиском угорського генералітету змушений був відмовитися від його здійснення на практиці. З вересня 1940 р. до січня 1942 р. посаду Регентського комісара обіймав М.Козма, а з січня 1942 р. до березня 1944 р. – В.Томчані.
З наближенням театру воєнних дій до території нашого краю знову був встановлений воєнний режим, а на посаду Регентського комісара був призначений генерал А.Вінце.
Ліквідація угорської адміністративної системи в краї відбувалася вже після його визволення військами 4-го Українського фронту в жовтні 1944 р. Саме в цей час замість жуп і адміністративних експозитур за допомогою командування Червоної Армії утворювалися нові органи влади – Народні Комітети. Утворення і діяльність Народних Комітетів (1944-1945 рр.) відкривало вже новий етап державного будівництва на території нашого краю, який незабаром отримав назву «Закарпатська Україна», а пізніше Указом Президії Верховної Ради СРСР від 22 січня 1946 року у складі Української РСР було створено Закарпатську область із центром у місті Ужгороді. Вона зайняла південно-західні схили північної частини Східних Карпат та частину Середньодунайської низовини по ріці Тисі та її притоках.
Михайло Марканич,
головний науковий співробітник держархіву

Ваш отзыв

Ваш коментар