«В’ячеслав Максимович Чорновіл – людина, яка пробудила Україну (до 80-річчя від дня народження)»
24 грудня 2017 року минуло 80 років від дня народження сподвижника української нації, дисидента, журналіста, прозаїка, Героя України – В’ячеслава Максимовича Чорновола. При згадці імені цієї людини перед очима з’являється велична сторінка історії створення незалежної української держави та її розбудови. Та, власне, він сам в певній мірі, і асоціюється з незалежністю. Однак, крім важливої ролі цієї особистості в новітній історії України, з’являється перед очима також дивне відчуття того, що ця людина дуже багато не встигла зробити.
Народився В’ячеслав Максимович Чорновіл 24 грудня 1937 року у селі Єрки Катеринопільського району Черкаської області. Символічно чи ні, але саме цього 1937 року (3 листопада) в Сандармосі (сучасна назва с. Ведмеже) Республіка Карелія було розстріляно цвіт української нації. Серед найбільш відомих розстріляних особистостей: географ Степан Рудницький; режисер, актор Лесь Курбас; письменник, драматург Микола Куліш та інші. Тут доречно згадати відомий вислів-закон: «нічого з нічого не виникає, і нічого не зникає безслідно». І певна компенсаційна вища, духовна сила послала нації інших лідерів-творців майбутньої держави. Одним із таких був В’ячеслав Максимович Чорновіл!
По батьковій лінії В’ячеслав Максимович походив від давнього козацького роду, по маминій – від славного роду меценатів Терещенків. Враховуючи таке походження родини та постійну активну патріотичну позицію щодо власної держави, мови, культури свого народу, сім’я змушена була постійно перебувати під пильним оком радянської влади. Наглядним прикладом був арешт дядька В’ячеслава Максимовича, – Петра Йосиповича Чорновола в тому ж 1937 році, доля якого залишається невідомою до сьогодні.
В 1946 році після війни В’ячеслав пішов до школи, яку закінчив у 1955 році із золотою медаллю. В цьому, ж році він вступив на філологічний факультет Київського національного університету імені Т.Г. Шевченка. Після першого курсу переводиться на факультет журналістики. Тут в університеті політизується думка В’ячеслава, загострюється почуття справедливості, патріотизму. Через це змушений був перервати навчання. Лише в 1960 році він таки отримує диплом з відзнакою.
Робота на Львівській студії телебачення редактором, літературним критиком, потім важка фізична робота на будівництві Київської ГЕС. І, врешті-решт, вступ до аспірантури Київського педагогічного інституту в 1964 році. І тут же відрахування за політичні погляди та переконання.
«Система» працювала дуже добре, а молодий В’ячеслав не хотів з нею миритися. Він разом з Іваном Світличним, Василем Стусом, Іваном Дзюбою та іншими засновує рух шістдесятництва.
Подія 4 вересня 1965 року стала апогеєм боротьби шістдесятників у боротьбі проти системи. На прем’єрі фільму Сергія Параджана «Тіні забутих предків» в кінотеатрі «Україна» в Києві Іван Дзюба, Василь Стус та В’ячеслав Чорновіл виступили з протестом проти арештів української інтелігенції. Це була перша в історії акція відкритого протистояння тоталітарній радянській системі.
Активна робота в напрямку публіцистики та критики тоталітаризму призвели до першого арешту В’ячеслава Чорновола в листопаді 1967 року. Він був ув’язнений на 3 роки за публікацію документальної збірки «Лихо з розуму», де були висвітлені портрети двадцяти «злочинців». Також була опублікована ним гостра праця «Правосуддя чи рецидиви терору?». В 1969 році звільнений з в’язниці та перебуває під постійним переслідуванням з боку влади. Влаштовується на непостійні роботи переважно із застосуванням важкої фізичної праці.
В 1972 року його знову заарештовують на 6 років таборів та заслання. Тут в засланні в 1975 році пише роботу «Хроніка таборових буднів», яку вдалося передати із в’язниці та опублікувати за кордоном. 1979 року звільнений з в’язниці.
Після звільнення вступає до Української Гельсінської Спілки – це була громадсько-політична, правозахисна організація, і одразу ж в 1980 року його заарештовують втретє на п’ять років. Цього разу за участь в спілці. В 1983 році його звільняють частково (без права в’їхати в Україну), а 1985 року повністю. Він приїжджає, і бачить зовсім іншу державу.
«Перебудова» – маленьке слово з великим змістом. Саме в цей період часу В’ячеслав Чорновіл працює найбільш плідно. Відновлюється діяльність Української Гельсінської Спілки, організовуються масові демонстрації у Львові влітку 1988 року. По-звірськи було розігнано мирний мітинг 4 серпня 1988 року, коли міліція з вівчарками та дубинками виступила проти людей. В одній із львівських газет виходить стаття: «Із циклу 10 днів, які сколихнули Львів». В часи перебудови було створено першу політичну партію «Народний Рух України», яка стала опозиційної до КПУ та КПРС. Одним з лідерів НРУ став В’ячеслав Чорновіл.
16 липня 1990 року великий день в історії України, коли в тому числі з ініціативи В’ячеслава Чорновола в комуністичній державі було проголошено Декларацію про державний суверенітет України.
Ще величнішим днем в історії України стало прийняття Верховною Радою України Акту проголошення Незалежності України 24 серпня 1991 року. В’ячеслав Максимович вперше заносить український прапор до зали Верховної Ради України.
Як ідейний натхненник нації, саме В’ячеслав Чорновіл взяв участь у перших виборах президента України 1 грудня 1991 року від опозиційних правоцентричних політичних сил. Однак перемогти бувшого комуніста, голову Верховної Ради УРСР Леоніда Кравчука йому не вдалося. Таким чином: «Україна стала жовто-блакитною ззовні та червоною всередині». Вектор зовнішніх відносин залишився явно східним, мислення теж.
Народний Рух України мав сильні позиції в українському парламенті, незважаючи на внутріполітичні протиріччя. Однак саме НРУ став каталізатором демократичних перетворень на зорі незалежності.
У позачергових виборах Президента України 1994 року В’ячеслав Максимович участі не брав. Мав намір взяти участь у виборах Президента України 1999 року, однак він до них не дожив. 25 березня 1999 року В’ячеслав Чорновіл загинув в автокатастрофі на трасі Бориспіль-Золотоноша. Обставини загибелі не з’ясовані до сьогодні. Герой України посмертно!
…дістатися високогірної метеостанції «Плай» на Воловеччині не так уже й легко. Адже розташована станція на висоті 1330 метрів у північній частині однойменної гори. Скельних виходів на боржавських полонинах дуже мало, лінії хребта доволі плавні, хоча перепади висот тут відчутні. Тож зморені спусками-підйомами туристи радіють, натрапивши на цей шматочок цивілізації серед гір, біля якого можна перепочити й поповнити запаси води.
Високогірний об’єкт тут відкрили ще у липні 1968 року як метеостанцію. 10 років по тому, у листопаді 1978-го, його перепрофілювали у сніголавинну станцію «Плай». Після цього вона, окрім традиційних зведень про останню метеорологічну ситуацію, у зимовий період ще й повинна була передавати інформацію про стан снігового покриву. До речі, цікаво, що у 1969-1970 роках тут начальником загону працював…В’ячеслав Чорновіл.
Зі слів відомого метеоролога Петра Петровича Куцика можна дізнатися про роботу відомого державного діяча немало. Дружба з В’ячеславом Чорноволом дозволила багато дізнатися про його особисте життя. Це була людина високої моральної думки з великим бажанням в серці зробити щось корисне для оточуючих, – згадує Петро Петрович. – В’ячеслав Максимович мало говорив про політику, дисидентську діяльність, більше любив приземлені речі. Особливо цікаво було спостерігати за його пунктуально організованою роботою, що на метеостанції особливо цінувалося.
Певна ізоляція в природніх умовах дозволили В’ячеславу Максимовичу плідно працювати. На робочому місці в нього знаходився друкарський верстат, на якому він працював над текстами самвидаву. Робота проходила плідно, однак з гіркого попереднього досвіду Чорновіл зробив важливий висновок, тому працював постійно за надійно зачиненими дверима. Він розумів, що за ним стежать навіть тут, в горах, та рано чи пізно до нього навідаються. Так з часом і сталося. За словами Петра Петровича, два кагебісти піднялися до метеостанції на тягачі, а два лишилися у Волівці. Вони тихо, без шуму взяли Чорновола і разом із перезміною спустилися вниз з гори. З часом на його місце призначили іншу людину. Коли після обіду в Волівці Петро Петрович запитав В’ячеслава: «Славку, коли ти повернешся?». А він відповів: «О! Не скоро!». Він вже тоді, мабуть, розумів, що може ніколи і не повернеться. Все стало зрозуміло, коли в березні 1970 року всіх працівників метеостанції почали тягати на допит в КГБ до Ужгорода. «Що робив Чорновіл? Що друкував? Чи мав радіостанцію?». Через тиждень знову допит. Потім ще один. Запитання одні й ті ж самі. Однозначно на метеостанції Чорновіл працював над матеріалами самвидаву, можливо, враховуючи близькість кордонів, передавав та публікував їх за кордоном. Інакше, як пояснити те, що він постійно закривався на ключ за роботою. Однак, над чим саме він працював ніхто й справді не знав.
– Через три місяці я отримав записку від Чорновола, щоб я передав йому речі, які В’ячеслав Максимович залишив у мене перед арештом. Згодом я по радіо почув, що його засудили. Нагорі, згадує Петро Петрович, ми його постійно згадували незлим, тихим словом. «Ех, нема Чорновола, той би приніс масла». За короткий час роботи тут в горах, В’ячеслав Максимович зміг стати своєю людиною серед місцевого населення.
15 вересня 2007 року на вершині гори Плай було урочисто відкрито та освячено пам’ятний знак В’ячеславу Чорноволу. На меморіальній дошці із зображенням обличчя Чорновола викарбувано текст: «На метеостанції «Плай» в 1969-1970 рр. працював полум’яний борець за вільну соборну Україну Герой України, Голова Народного Руху України В’ячеслав Чорновіл. Слава Україні! Героям Слава! Встановлено Народним Рухом України вересень 2007».
Постать В’ячеслава Максимовича Чорновола являється взірцевою в сучасному суспільно-політичному житті. Відстоювати національну ідею в суверенній державі виявилося життєво небезпечно. Хто б міг уявити, що пройшовши нестерпні муки заслання ГУЛАГУ, катівні та постійні переслідування в радянський час, Чорновіл загине вже в незалежній Україні.
Про В’ячеслава Чорновола та про його феномен ще напишуть десятки книжок. Вийдуть друком його статті, політичні звернення, есе та монографії, унікальні листування. Його талант шліфували мордовські табори. Там він став філософом і стратегом.
Чорновіл ніколи не співав з чужого голосу, нікому не підспівував; говорив, що думав, – думав, що говорив. Він був і залишився опозиціонером до всього, що гальмувало шлях до незалежності України, до Моральної Людини, до Бога; і там, у таборах, і тут, у новій і ще не оформленій реальності.
«Дай Боже на любити Україну понад усе сьогодні – маючи, щоб не довелося гірко любити її втративши» (В’ячеслав Чорновіл).
Іванка Шелельо,
учениця 9-го класу
НВК Смологовицької ЗОШ
І-ІІ ступенів-дитячий садок,
вихованка секції МАН «Географія та ландшафтознавство» Іршавської районної станції юних техніків.
