Версія для друку Версія для друку

«…ЗРОБИТИ ПОДАЧКИ НЕПОТРІБНИМИ»

Про те, що доля несподівано із прихильної опікунки перетворилася у злу фурію, Роману Остаповичу довелося пізнати все-таки і в майбутньому після того першого підступного її удару.
Трагічно пішла із життя дружина. Син, через обставини, змушений був виїхати до Сполучених Штатів Америки. Тепер його незмінний супутник по квартирі , співрозмовник і нерідко розрада – породистий кіт Володиир. Здавалося, відчай мав би взяти верх.
Але не у випадку із Романом Шаламагом. У цієї людини на генному рівні закладено такий внутрішній стержень, який зазвичай називають стальним, проте мабуть і сталь у порівнянні із цим «матеріалом» видасться м’якою. Роман Остапович поділився родинною історією. Брат потрапив у страшну аварію на виробництві. Молодший Шаламага цілком випадково став свідком, коли лікар зранку щиро здивувався, дізнавшись що пацієнт пережив ніч. А непритомний старший брат як мантру, як закляття невпинно повторював: я маю жити, у мене діти. З того випадку час прогнав у минуле десятиліття, а Романів брат ще й досі живий-здоровий.
Сам він, переживши свою особисту драму, втративши ступню, хоча міг і всю ногу, зібравши всю свою волю в кулак, подолав кризу. Залишившись із сімдесятьма гривнями інвалідної пенсії, маючи на утриманні сім’ю, і в тому числі сина-студента, цей чоловік взявся за ту справу, якою до того успішно займався – за проектування будівель найрізноманітного призначення. За його ж признанням:
– Повзав по склу, виготовляючи креслення…
Відчув, що таким чином він ніяк не впишеться в сучасний ринок цього виду інтелектуальних послуг. Продав цінний фотоапарат із телескопічним об’єктивом за 150 доларів. Продав, щоб придбати професійну комп’ютерну програму.
Сьогодні архітектор Роман Остапович Шаламага – один із найбільш авторитетних і затребуваних спеціалістів у цьому сегменті ринку послуг. Якість його роботи надзвичайно висока, розв’язання складних і навіть надскладних проблем у проектуванні та зведенні будівель підтримують впродовж років його непохитний авторитет. І це – при прийнятних цінах за роботу. Слід неодмінно зауважити, що вирішувати проблеми при реалізації задумів йому доводиться практично завжди, коли проект на якомусь із етапів покидає його перший автор. Так було хоча б із тим же Осійським православним храмом, вірніше, із його центральним куполом. Храм будували 11 років. Місцевий «виконроб» старший чоловік попросив Шаламагу:
– Романе Остаповичу, давайте ваші креслення, я заховаю за іконостасом, аби наші люди і через 50, і через 100 років знали, хто таку видатну річ зробив.
Майже нечутно клацає мишка, і на екрані комп’ютера одна за одною появляються світлини, у більшості своїй знайомі по Іршаві та й по інших селах району будівлі. За кожною такою фотографією своя історія. І не тільки творча, але й життєва.
Справи виганяли мене за поріг кухні, а відтак — і квартири. Володимир спокійно дрімав на хазяйському кріслі. Роман Остапович звично залишався наодинці. Інтернет не працював, зв’язку із сином не було. За спиною лишався будинок на Набережній. Попереду у часі – відзначення Міжнародного дня інвалідів. А Роман Шаламага вже давно відзначає тільки Богом дані свята – Новий рік, Різдво, Великдень, день народження.
Все так – як і ми.
Справді,у них все так само, як і у нас. Тільки успіхи досягаються більшими зусиллями, а поразки б’ють їх болючіше.
Насамкінець, ще одна, вже зовсім коротка виписка зі спогадів не менш відомого за Рокфеллера американця Генрі Форда, який ще сто років тому знайшов на своєму заводі можливість для працевлаштування інвалідів із рівноцінною оплатою праці із всіма іншими робітниками:
«Давати легко, важче зробити подачки непотрібними. «…»
Не можу терпіти професійної благодійності або будь-який вид комерційного гуманізму. Як тільки людське співпереживання стає систематизованим, організованим, комерційним та професійним, серце його гасне, і воно стає холодним і липким».

Михайло ІСАК.

Ваш отзыв

Ваш коментар