Версія для друку Версія для друку

Мова душі Василя Німчука

26 листопада цього року на 85 році життя перестало битися серце видатного закарпатського мовознавця В.В. Німчука. Доля склалася так, що мені неодноразово доводилося зустрічатися з Василем Васильовичем у його рідному селі Довге. Це один із найбільш титулованих наших земляків. Посудіть самі: доктор філологічних наук, професор, член-кореспондент НАН України, автор понад 500 публікацій в історії української й інших слов’янських мов, діалектології, словотвору, ономастики, історії українського мовознавства, історії українського правопису. Його ім’я золотими літерами вписано в історію українського мовознавства, лінгвіст, якому немає рівних на теренах України, а, може, і Європи.
Розмовляти доводилося з ним на різні теми. Зокрема, ведучи мову про збереження українських діалектів, В. Німчук сказав: «Над розвитком літературної мови працюють цілі інститути, видаються закони, при цьому ніхто не переймається захистом діалектного середовища. А саме говіркова стихія є джерелом поповнення, підживлення літературної мови. Втративши зв’язок із своїм діалектом, людина втрачає частину себе!»
Василь Васильович Німчук народився 6 липня 1933 року в с. Довге. У 1943 закінчив Довжанську народну школу, після якої навчався у сусідніх Білках – спочатку в горожанській, а потім у середній школі, яку закінчив 1950 року. Того ж року В.В. Німчук вступив до Ужгородського державного університету. Наразі навчався на фізико-математичному факультеті, однак незабаром відчув своє справжнє покликання – і перейшов на українську філологію. Тут його науковим керівником, наставником був С.П. Бевзенко. Наукові студії В.В. Німчук розпочав із вивчення словотворчих особливостей рідної говірки. Ще будучи студентом, опублікував свою першу наукову статтю «Спостереження над словотвором іменника в говірці села Довге Іршавського району (Суфіксація)
У 1955 році В.В. Німчук з відзнакою закінчив університет. Того ж року вступив до аспірантури при кафедрі української мови Ужгородського держуніверситету. Після закінчення аспірантури став молодшим науковим співробітником Інституту мовознавства ім. О. О. Потебні АН УРСР. 1963 року захистив кандидатську дисертацію «Словотвір іменних частин мови в закарпатських верхньонадборжавських говірках», написану під керівництвом С. П. Бевзенка. «Ця робота, – зазначає кандидат філологічних наук Василь Шаркань, – й дотепер залишається найбільш ґрунтовним дослідженням словотворчих особливостей закарпатських говірок.»
Проте діалектологічні студії В.В. Німчука словотвором не обмежилися. Дослідник вивчав питання походження українських діалектів, діалектогенезу. Прекрасний знавець українських говорів і всіх слов’янських мов, він вивчав українсько-південнослов’янські контакти крізь призму закарпатського діалекту. Цій проблемі він присвятив десятки публікацій, серед яких «Питання про зв’язки закарпатських українських говорів з південнослов’янськими мовами», «Карпато-балканські лексичні паралелі в писемних пам’ятках», «Балканський мовний союз і південно-західні українські діалекти».
В. В. Німчук вивчав питання про походження назв населених пунктів Закарпаття, займався історичною топонімією. Значну увагу приділяв вивченню історії української мови в нашому краї. До цієї сфери належать такі його роботи, як: «Мова «урберу» — першої друкованої пам’ятки закарпатського діалекту української мови.», «Ю. Венелін (Гуца) – лінгвіст, фольклорист, етнограф» та «Практична граматика малоруської мови» А. Волошина.
Науковою спільнотою належно оцінено досягнення В. В. Німчука. У травні 1990 року його обрали членом-кореспондентом АН УРСР. 1991 року він перейшов до новоствореного Інституту української мови НАН України, протягом десяти років очолював цю установу. Тривалий час керував відділом історії української мови. У 2001 році заснував науковий журнал «Українська мова», редактором якого був тривалий час.
На початку 90-их років В. В. Німчук узявся за підготовку змін до українського правопису, видав ряд публікацій, присвячених цій проблемі. Хвилювала вченого і проблема русифікації українського варіанту церковнослов’янської мови у церковних відправах. Завдяки зусиллям В.В. Німчука, — пише старший викладач кафедри журналістики Ужгородського національного університету Василь Шаркань, — здійснено видання давніх рукописних священних пам’яток – Пересопницького Євангелія (1556, 1561), Євсевієвого Євангелія (1283), Добрилового Євангелія (1164) та ін. Зацікавився вчений і королівським Євангелієм – книгою, що була створена на Закарпатті 1401 року. Саме В.В. Німчук виступив ініціатором відзначення ювілею Євангелія і встановлення пам’ятного знака цій книзі в селищі Королево на Виноградівщині 2011 року. Водночас став співорганізатором конференції «Королівське Євангеліє – пам’ятка духовної культури Закарпаття».
Хоча В.В. Німчук понад 50 років проживав у Києві, Закарпаттям він цікавився постійно. Часто на свята приїздив у рідне село Довге. Із земляками говорив на рідному діалекті.
«Мова для нього – усе життя, їй служить ось уже більше п’ять десятків літ, — писала про В.В. Німчука відома журналістка Ірина Звонар-Густі. – Бо в мові, як у чистому джерелі, — краса народна, глибинне його багатство, душа людська. І що любив рідний діалект, легко пересвідчитися бодай з огляду на одну із десятки його праць – «Словник гідронімів України», в якому ріки, потоки, струмки, найменші потічки краю (кілька тисяч гідронімів України) знайшли своє відображення з легкої руки Василя Васильовича. Це ж труд який!».
У наукових працях В.В. Німчука черпає мудрість доктор мистецтвознавства, кандидат філологічних наук, заслужений діяч мистецтв України Іван Хланта. Ось що він написав у книзі «Рідна мова – дар Божий»: «Рідна мова – основне і найдосконаліше знаряддя культуротворчості народів, засіб адекватної, повноцінної, духовно-релігійної діяльності та щирої розмови з Небом. Уведення рідної мови в конфесійну практику є природним і логічним. Воно спричиняється потребою звертатися до Бога й святих мовою своєї душі та природною повагою до материнського слова».
Під керівництвом Василя Німчука був розроблений проект правопису 1999 року.
За свої труди В.В. Німчук одержав чимало нагород, премій і звань. Серед них – премія АН УРСР ім. І. Я. Франка, ювілейна медаль П. Й. Шафарика, всеукраїнська премія імені Івана Огієнка в галузі науки, почесна грамота Верховної Ради України.
Його праці довго слугуватимуть наступним поколінням мовознавців і нестимуть світлу велич його думок.
Василь ШКІРЯ

Ваш отзыв

Ваш коментар