Версія для друку Версія для друку

НАША ЄВРОПЕЙСЬКА РЕТРОСПЕКТИВА Історія формування адміністративно-територіальної системи Підкарпатської Русі (сучасне – Закарпаття) на початку ХХ століття

Утворення нових державно-адміністративних органів на території нашого краю починалось складно.
На початку червня 1919 року на частині території Підкарпатської Русі, що була зайнята чехословацькими військами під командуванням французького генерала Едмунда Еннока, була неофіційно оголошена військова диктатура (офіційно була оголошена 1 жовтня 1919 року). Ії задачею була консолідація ситуації на території краю після відступу частин Угорської Червоної армії і поступового виводу румунських військ, які окупували південно-східну частину краю. 1 серпня 1919 року в Ужгороді було засновано Цивільне управління по організації адміністрації краю, яке очолив чеський адміністратор Ян Брейха. Цивільне управління знаходилось у прямому підпорядкуванні Міністерства внутрішніх справ Чехословацької республіки. Втім, дійсна влада, як і раніше, знаходилась в руках командуючого східної групи військ генерала Е. Еннока. 7 листопада 1919 року уряд Чехословацької республіки затвердив перший документ, який стосувався правового статусу Підкарпатської Русі – „Генеральний статут організації адміністрації Підкарпатської Русі”. Правда, цей документ носив тимчасовий характер. Водночас уряд Чехословацької республіки утворив тимчасову русинську автономну раду, так звану „тимчасову директорію” на чолі з Г. Жатковичем. Функції ії не були чітко визначені, вона мала як елементи тимчасового законодавчого, так і виконавчого органу. По суті ніякої ролі в управлінні краєм вона не відігравала. Всі заходи здійснював адміністратор Ян Брейха за згодою з генералом Е. Енноком. Прийняття Конституції Чехословацької республіки ознаменувало початок нового етапу в організації чехословацького адміністративного управління на території Підкарпатської Русі. Розпорядженням уряду Чехословацької республіки № 356 від 26 квітня 1920 року були внесені зміни в „Генеральний статут Підкарпатської Русі”. Зокрема, даним розпорядженням утворювались посади губернатора і віце-губернатора Підкарпатської Русі, а також утворювалась так звана Губернаторська Рада, яка могла обговорювати всі питання, які стосувалися Підкарпатської Русі і були запропоновані урядом, губернатором чи віце-губернатором. Зазначене розпорядження визначало також права та обов’язки губернатора і віце-губернатора Підкарпатської Русі.24 Дійсна влада на території краю, згідно даного розпорядження, опинилася в руках вищого чехословацького чиновника, віце-губернатора.
На підставі зазначених законодавчих актів і урядових розпоряджень і проходив процес державного будівництва на території Підкарпатської Русі. Також на території краю утворювався вищий державний адміністративний орган – Цивільне управління Підкарпатської Русі в Ужгороді (Civílní správa Podkarpatské Rusi v Užhorodě), яке складалося з 10 рефератів і відділів (після адміністративної реформи 1927 року було утворено Крайове управління для Підкарпаторуського краю в Ужгороді (Zemský úřad pro zemi Podkarpatoruskou v Užhorodě). В той же час були утворені наступні жупи: Ужгородська, Мукачівська, Берегівська, Великосевлюська і Марамороська (спочатку з центром в Великому Бичкові, а пізніше в Солотвині).
В 1920 р. Марамороська жупа була об’єднана з Великосевлюською, а в 1924 р. – Берегівська з Мукачівською. В 1926 році всі жупи були об’єднані в одну – Мукачівську. На чолі жупи знаходився жупан, який відповідав за управління жупою. Для ведення поточної адміністративної роботи Міністерство внутрішніх справ Чехословацької Республіки виділяло жупану необхідну кількість службового, спеціального, бухгалтерського, канцелярського і допоміжного персоналу, який входив до складу жупанських управлінь (županské úřady). Жупани підпорядковувались шефу Цивільного управління в Ужгороді і Міністерству внутрішніх справ Чехословацької Республіки.
В середині 20-х рр. ХХ століття в структурі жуп нараховувалось 19 політичних округів (politicky okres), які до 1928 року були підпорядковані жупанським управлінням. В свою чергу окружним управлінням підпорядковувались нотарські і сільські управління. На території краю знаходились також міста, які мали міські магістрати (městské regulované magistráty). До таких місць відносились: м. Ужгород (Ужгородська жупа), мм. Мукачево і Берегово (Мукачівська жупа). Після адміністративної реформи 1927 року на території Підкарпатської Русі налічувалось 14 адміністративних округів (spravní okres), до складу яких входили нотарські та сільські управління. В 1928 році в результаті адміністративної реформи жупи були ліквідовані, а окружні управління стали підпорядковуватися безпосередньо Крайовому управлінню для Підкарпаторуського краю в Ужгороді.
Подальший розвиток державних інститутів на території Підкарпатської Русі відбувався в умовах кризи всієї політичної системи Чехословацької республіки, яка була викликана рішеннями Мюнхенської конференції (30.09.1938 р.) і так званого Віденського арбітражу (2 листопада 1938 р.). Згідно рішення арбітрів, міністрів закордонних справ Німеччини і Італії, ЧСР повинна була передати Угорщині значну частину території Словаччини і Підкарпатської Русі, де в жовтні 1938 року де-факто був сформований перший автономний уряд. Підкарпатська Русь втрачала територію площею 1523 км2 , мм. Ужгород, Мукачево і Берегово, 97 сіл із 173233 жителями. Край втратив також більшу частину своєї промисловості, родючу рівнину. Нові кордони перервали його основні транспортні артерії і зв’язки з іншою територією ЧСР. Після втрати Ужгорода столицею Підкарпатської Русі стає містечко Хуст. За таких умов Національні збори ЧСР приймають Конституційний закон № 328 від 22 листопада 1938 р. „Про автономію Підкарпатської Русі” („Ústavní zákon ze dne 22 listopadu 1938, č. 328 Sb.z.a n., o autonomii Podkarpatské Rusi”). Даний закон визначав політико-правовий статус автономної території, компетенцію центральної і автономної влади та ін. Так, в абз. 1, § 1, Розділу І, Частини ІІ зазначеного закону підкреслювалось, що „Підкарпатська Русь є автономною складовою частиною Чехо-Словацької республіки”, а абз. 2 того ж параграфу говорив про те, що „остаточну назву автономної території південно-карпатських русинів встановить закон Сойму Підкарпатської Русі”. Адміністративна система автономної території залишалася попередньою, хоча, згідно §§ 2 та 4 другого розділу закону № 328, розпускалися адміністрації губернатора і віце- губернатора Підкарпатської Русі а також Губернаторська рада. Функції губернатора Підкарпатської Русі і Крайового управління для Підкарпато-руського краю могли бути урядом Підкарпатської Русі перенесені на інші державні установи. Крім того, даний закон визначав питання, котрі знаходились у сфері діяльності центральних і автономних органів влади.
Після розпаду Чехо-Словаччини, в другій половині березня 1939 року угорські війська завершують зайняття території Підкарпатської Русі. На території краю утворюється „тимчасова адміністрація Карпатської території” („Kárpátaljai terület”), скорочено „Kárpátalja”, на чолі з генералом Б. Новаковичем. Для нормалізації ситуації на зайнятій території угорський парламент 22 червня 1939 року приймає закон № 4.6/1939 про об’єднання „Карпатської території” з Угорщиною і ліквідацію в краї воєнної адміністрації та окупаційної системи. Згідно з нормами зазначеного закону була утворена цивільна адміністрація на чолі з Регентським комісаром. Регентський комісар, що знаходився в Ужгороді, здійснював функції головного жупана і генерального директора шкільного інспекторату. На території краю утворювались наступні жупи: Березька (Bereg vármegye) з адміністративним центром в м. Beregszász (до складу жупи входили три округи і два жупних міста (Munkács и Beregszász), Марамороська (Máramaros vármegye) з адміністративним центром в м. Máramarossziget (до складу жупи входили 5 округів і жупне місто Máramarossziget, Угочанська (Ugocsa vármegye) з адміністративним центром в м. Nagyszőllős (до складу жупи входило 2 округи), та Ужанська (Ung vármegye) з адміністративним центром в м. Ungvár (до складу жупи входило 2 округи і муніципальне місто Ужгород). Водночас з жупами утворювалися адміністративні експозитури (közigazgatási kirendeltség): Березька з адміністративним центром в місті Мукачеві, що складалася з 3-х округів, Марамороська з адміністративним центром в м. Хусті, що складалася з 4-х округів і Ужанська з адміністративним центром в м. Ужгороді, що складалася також з 4-х округів.42 17 липня 1939 року генерал Б. Новакович передав владу на території краю до рук першого Регентського комісара Жигмонда Перені. На протязі 1939-1940 рр. угорський уряд розглядав питання про автономію „Карпатської території”, але під тиском угорського генералітету змушений був відмовитися від його здійснення на практиці. З вересня 1940 року по січень 1942 року посаду Регентського комісара обіймав М. Козма, а з січня 1942 року до березня 1944 року – В. П. Томчані.
З наближенням театру воєнних дій до території нашого краю знову був встановлений воєнний режим, а на посаду Регентського комісара був призначений генерал Андраш Вінце.
Ліквідація угорської адміністративної системи в краї відбувалася вже після його визволення військами 4-го Українського фронту в жовтні 1944 року. Саме в цей час замість жуп і адміністративних експозитур, за допомогою командування Червоної Армії, утворювались нові органи влади – Народні Комітети. Утворення і діяльність Народних Комітетів (1944 – 1945 рр.) відкривало вже новий етап державного будівництва на території нашого краю, який незабаром отримав назву „Закарпатська Україна”.
Михайло Марканич,
головний науковий співробітник держархіву, член НСЖУ.

Ваш отзыв

Ваш коментар