Версія для друку Версія для друку

Там, у кузні, коваль клепле…

У самому центрі Арданова, неподалік від того місця, де сходяться три головні вулиці села, й досі стоїть садиба найкращого сільського коваля Івана Івановича Садварія. Колись, довгі десятиліття, тут весело дзвенів малий молоток майстра та глухо гупав великий молот підручного.
Роботи у коваля вистачало, бо весь нехитрий сільський уклад життя крутився навколо нього. Сільськогосподарський реманент та багато домашніх ужиткових речей теж виготовлялося чи ремонтувалося у кузні. А був Іван Іванович ковалем добротним, тому й замовників мав багато.
По сусідству з І.І.Садварієм жили роми, котрі здавна вважають себе природженими ковалями. Вони сердилися на свого конкурента й на свій манер назвали його Капізою, що в перекладі означає коваль. Це, зовсім не образливе прізвисько, залишилося за старим Садварієм пожиттєво.
У сільського коваля була прекрасна сім’я. З дружиною Гафією Іванівною вони жили душа в душу. Вона допомагала чоловікові в усьому, навіть у кузні, поки підростали малі помічники. А Бог нагородив їх аж п’ятьма синами – Іваном, Антоном, Василем, Михайлом та Павлом. Всі вони виросли міцними, здоровими та сильними, бо пройшли батькову школу підручного молотобійця.
Найбільш напруженими у коваля були роки, як у селі організувався колгосп. Орали тоді й звозили урожай тягловою силою, а за справність плугів, борін, возів відповідав коваль. До того ж треба будо періодично підковувати коней та волів. Трудився він без перепочинку, за що й мав найбільше трудоднів. За помічників йому були сини. Правда, до того часу, поки не почали відлітати із батьківського обійстя. Старший, Іван, марив далекими світами, подався в «мореходку» в Одесу, Антон опинився аж у Казахстані. Працював там комбайнером, нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора.
Повернувся додому з сім’єю через 20 років і помер в Іршаві. Складним і насиченим було життя у Василя. І напруженим, бо він не дожив до шістдесяти.
Ще менше судилося прожити Михайлові, котрий працював лісником. Найменший Павло – водій на міжнародних рейсах. Живе в Арданові.
Батько хлопців, Іван Іванович, працював ковалем до останніх днів свого життя. Часи мінялися, село поповнювалося такою технікою, що вже не потребувала втручання коваля. Відійшли від нього і його помічники. Та і ковальської роботи вже було менше. А він дуже любив свою справу – вогненне горнило, розпечений до білого метал… Тоді він ставав м’яким, ковким. Під вправною рукою майстра метал ставав серпом чи лемешем, зубом борони або підковою.
Давно вже найкращий сільський коваль І.І.Садварій та його дружина Гафія Іванівна відійшли, як кажуть, у кращий світ. Але пам’ять про них живе у дітях і онуках, які завжди згадують їх із теплотою.
А ще цих двох шановних арданівчан треба поважати за те, що вони дали життя двом великим особистостям – заслуженому журналісту України Івану Івановичу Садварію та заслуженому працівнику сільського господарства України Василю Івановичу Садварію.

Михайло ЦІЦАК.

Ваш отзыв

Ваш коментар