Свого часу Юрія Юрійовича Пітру з села Білки знали не лише як хлібороба, а і як державного діяча. Він шість скликань підряд (27 років) обирався депутатом Верховної Ради колишнього Радянського Союзу.
Пропонуємо увазі читачів спогади Петра Юрійовича Пітри про депутатську діяльність батька.
… Пригадую суботу, 3 лютого 1962 року, розповідає Петро Пітра, в святково прибраному будинку культури села відбулися збори колгоспників, які висунули по Мукачівському виборчому округу №487 кандидатом у депутати до Верховної Ради СРСР ланкового Ю.Ю. Пітру. Їх підтримали колективи підприємств і колгоспів Виноградівського, Мукачівського, Іршавського районів та міста Мукачово. А 18 березня відбулися вибори, на яких виборці дружно проголосували і обрали Юрія Юрійовича своїм депутатом.
Батько зразу поринув у депутатську діяльність. Досвід маленький вже був, адже він обирався депутатом до сільської, районної й обласної рад…
Пригадується випадок. Було це навесні. Гори скинули свій білий наряд. Потічки наповнилися водою. Йдучи на роботу в поле, батько побачив, як у потічкові Білка, притоці річки Боржава, на протилежному боці хлопчина з портфелем. Той ішов до школи. Коли через хвилину знову подивився на берег, але вже не побачив там маленької фігури. І раптом чути короткий крик, ніби постріл.
Хлопчик борсався у воді, швидка течія тягнула його все далі і далі. Юрій Юрійович пробіг по берегу і скочив у воду. Він схопив хлопчика за пальто. Вибрався на берег. Бігом відніс школяра до його батьків. На другий день зайшов у виконком сільської ради, депутатом якої він був, з конкретною пропозицією.
– Хочу спитати вас, – сказав він, – до яких пір наші діти будуть ходити в школу із присілку Телятинець через бурхливі потоки, залізничне полотно, автомобільні дороги у дощ і люті морози? Необхідно побудувати в присілку початкову школу. Якщо нема коштів, то треба зробити це народним методом…
Може, саме після цього випадку білківчани і прийшли до висновку, що Пітрі під силу великі справи.
Після закінчення будівництва початкової школи він вперше поїхав у Москву як депутат Верховної Ради СРСР для обговорення і вирішення загальнодержавних справ.
Земляки не помилились – правильно вгадали, що в ньому активний громадський характер. Він приймав виборців майже щодня: чи вдома, чи в полі, чи в спеціально відведених місцях, надсилав листи-запити до різного роду інстанцій та на адреси високих чинів. Добився експериментальної забудови села. Внаслідок цього за короткий час було побудовано чотириповерхову школу на 1050 місць, двоповерховий диткомбінат на 240 місць, вузли зв’язку, торговий центр, сільську раду, лікарню, будинок спеціаліста. Проведено газифікацію, каналізацію, водопровід тощо. Для цього будівництва було створено будівельну організацію ПМК – 253.
Він переймався турботами не лише жителів рідного села, але й сотень і тисяч мешканців інших регіонів Закарпаття та його межами. Ось декілька прикладів…
Поїхав з Юрієм Юрійовичем голова колгоспу «За нове життя» П.Ю. Білинець домовлятися про газифікацію села. Прийшли на прийом до голови Ради Міністрів СРСР тов. Тихонова. У приймальні сказали, що його немає, але має зайти за матеріалами, бо їде до ФРН. Так і було.
Заходить і питає, що то за люди. Відповідають – із Закарпаття, України.
– А ви їм сказали, що я зайнятий, їду у відрядження?
Білинець, благаючи, просив, щоб їх прийняв, сказав, що з ним депутат, Герой соцпраці. Їх прийняли. Білинець ламаною російською мовою говорить, що через кукурудзяне поле проходить газопровід. На це Тихонов відповів:
– Говоріть українською мовою, я – українець, з Дніпропетровська. А ви знаєте, що ми цей газ поставляємо і продаємо за кордон своїм друзям?
Питання було успішно вирішено на засіданні Політбюро. Так газ прийшов з Нового села Берегівського району до Іршави, Ільниці, а потім через Толоку – до Білок.
… В області закінчували будівництво Пістрялівської РЛС. Люди вийшли на центральну трасу і заблокували дорогу Мукачово-Івано-Франківськ, вимагаючи припинення будівництва. В Москву поїхала делегація на чолі з мером міста Мукачово Роглєвим. В складі делегації був і Юрій Юрійович. Він зайшов до міністра оборони СРСР генерала Язова з депутатським листом. Через недовгий час на адресу депутата надійшла урядова телеграма про припинення будівництва радіолокаційної станції і її демонтаж.
… Середина і кінець вісімдесятих років. З підпілля почали виходити церковні греко-католицькі громади і публічно діяти. На адреси керівників держави надходили листи-заяви від священиків, монахів, вірників, в яких вони заявляли, що у зв’язку з перебудовою в СРСР та ювілеєм – 1000-річчям Хрещення України, вважаємо за недоцільне подальше перебування у підпіллі і просимо легалізації УГКЦ. Такі листи-заяви відправлялися із села Білки. Але їм відмовляли, поки не звернулися до свого депутата Верховної Ради України. Листа від Юрія Юрійовича прийняли: народний депутат, член комісії у справах релігії Юрій Христораднов і в комісії у справах релігії Ради Міністрів УРСР. Вони взяли документи на реєстрацію. Так греко-католицька громада села Білки першою в області отримала дозвіл на реєстрацію, і було відкрито церкву.
Таких прикладів можна наводити багато. Це і будівництво шкіл у Сільці, Іршаві, Малому й Великому Раківці, Ільниці, Білках, Великій Копані Виноградівського, Торуні – Міжгірського районів. Це і відкриття стоматологічної поліклініки, Будинку культури, Будинку побуту в Іршаві. Було організовано СМУ – 78 по меліорації земель у Виноградові. Проведено реконструкцію і розширення Мукачівського заводу комплексних лабораторій та будівництво житла для робітників.
На його прохання було побудовано міст через річку Боржава.
Про Ю.Ю. Пітру можна писати і розповідати дуже багато.
Ось таким він був – і слугою народу, і державним діячем, і хліборобом, і працелюбом.
Розмову записав Василь ШКІРЯ.
