Версія для друку Версія для друку

Жива прищепа у Божому саду

Садівники, садоводи, особливо якщо вони пристрасно займаються цією від Бога даною справою, нерідко на дичку, а інколи і на культурну вітку прищеплюють по кілька сортів черешень, яблунь, груш. Дерево врожаїть довгий період на радість господарю, його домашнім, гостям і друзям. Якщо доречно було б порівнювати родинне дерево із плодовим, то вже про контурно означену на сторінках «Нового життя» мистецьку родину Ісаків із Приборжавського можна коректно зазначити про гідну прищепу.

Зять майстра іконостасів Олександра Ісака Олександр Молнар прижився у сім’ї Олександра Івановича і його дружини Світлани Михайлівни не тільки в родинному плані, але і як людина творча, обдарована і плодовита як художник. Розмову з молодим митцем розпочав із теми персональної виставки, на що отримав доволі несподівано доволі скептичну відповідь на необхідність такої усталеної форми демонстрації свого таланту. Та вже розвиваючи тему, не могли не згадати покійного, Царство йому Небесне діда його дружини старійшини, мистецького родоводу Івана Юрійовича Ісака. Проживши трохи більше за вісімдесят років, в силу особливостей характеру, світоглядних переконань цей по-справжньому недооцінений сучасниками митець так і не спромігся на персональну виставку навіть на районному рівні. А виставляти було що навіть за найприскіпливішого критичного відбору у скульптурі, монументальному і декоративно-прикладному мистецтві, живопису і графіці.
Між іншим, несподіваним чином виявилася своєрідна успадкована сув’язь Олександра Михайловича із Іваном Юрійовичем. Олександр Молнар не без гордості озвучив свою приналежність до районного об’єднання майстрів народної творчості «Колорит Боржави». До речі, одним із родоначальників його був саме Іван Юрійович. Олександр є також членом молодіжної спілки художників Закарпаття. І там, і там він активно бере участь у роботі творчих громад: пленерах, виставках, фестивалях та інших подібних атракціях.
Стосовно персональної виставки, то художник все ще настроєний, скажімо так самокритично. Хоча, якщо поскребти по сусіках вже зробленого, то не те, що назбиралося б, але навіть досить-таки щедро і відбиралося б. При цьому він спокійно зазначає, що його колеги, однокурсники вже виставляють свою творчість на широкий глядацький суд.
Як митець, Олександр Молнар по-справжньому багатогранний, хоча найбільша його теперішня пристрасть – ікона на склі.
Шлях до цього абсолютно нетипового жанру для сучасного закарпатського мистецького загалу виявився не таким уже й прямим. Ще зі студентських років Олександр Михайлович освоював не тільки різні жанри, але й види мистецтва. Так, не без певної нотки гордості він згадує про доволі продуктивне заняття у студентські роки художньою ковкою по металу.
Коли вже вести мову про спогади, то як не почати із витоків.
Народився Олександр у Золотарьові сусіднього Хустського району. Село широковідоме цілою плеядою художників як професійних, так самодіяльних. Олександру в дитинстві поталанило: в родині митців не було, хіба що старший брат мав Божу іскру. Але обрав фах юриста. Першим наставником Олександра став знаний не тільки на теренах Закарпаття і України, але і в Європі – Михайло Деяк. Серед його наставників і Василь Юрійович Скакандій, який у інститутські роки викладав йому живопис і рисунок. Відомий аквареліст, він і учневі привив прихильність до акварелі, живопису. Дипломну роботу Олександр Молнар захищав уже у Людмили Андріївни Корж-Радько.
Олександр Михайлович сам має хист також і до педагогіки. Знов-таки ще студентом Закарпатського художнього інституту імені Адальберта Ерделі прищеплював любов до пензля, олівця, в цілому до мистецтва вихованцям Драгівської дитячої школи мистецтв. Не полишає цього благородного фаху і до цих пір. Викладає від Іршавської станції юних техніків у Приборжавській загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів. Його розповідь про заняття з дітьми помережена нотками любові, оригінальними деталями їх занять на пленерах.
Попри те, що значну частину часу у митця забирає викладацька діяльність, Олександр Молнар встигає плідно працювати на художній ниві. Вже згадано було про його різносторонню обдарованість, хіба що додати кілька штрихів, серед них і таке — разом із Олександром Ісаком плодовито працюють над іконостасами. У їх спільному доробку і один єдиний у області, якщо не в Україні, де всі 11 ікон написані на склі. Заслуговує на увагу і добірка ікон у дарохранительницю у Стеблівському храмі.
Саме цю техніку облюбував останнім часом Олександр Михайлович. Значну частину нашої кількагодинної розмови зайняла його детальна і фахова розповідь про особливості цієї техніки, історію цього відгалуження іконопису, відмінності між школами. Від самого початку цей напрямок на Закарпатті найбільш широко був представлений Рахівською школою. В середині минулого століття чи не в кожній закарпатській сільській хижі на покутті висіли різноманітні ікони на склі. Найбільше, як і тепер, замовляли Святого Миколая, Георгія Переможця, Богородицю, Розп’яття Ісуса Христа.
Дивним чином переплітаються еліпси часу. На самому початку іконопису на склі використовували прийом – від складного до простого, а тепер – навпаки. Тоді під скло клали фольгу, а тепер – золото різних видів, що дає най різноманітні ефекти.
А ще Олександр Молнар уподобав іменні ікони.
Техніка роботи над іконою на склі припала йому до душі через те, що надто досконала, колір під склом не втрачає своїх якостей, та й що вже кривити душею, дивиться він дуже ефектно.
Та не за ефектами женеться митець.
Йому важливо реалізувати себе. Допоки Олександр Молнарна тому своєму життєвому етапі, коли творча особистість зростає як увись, так і вшир.

Михайло ІСАК.

Ваш отзыв

Ваш коментар