Версія для друку Версія для друку

40 років без Івана Мельника…

Перегортаючи пожовклі сторінки районної газети «Нове життя» за 60-70-і роки минулого століття, повсякчас натрапляєш на ім’я Івана Мельника із Великого Раківця. Із номера в номер районка друкувала його вірші. І тепер вчитуючись у рядки, задумуєшся: вони того варті. Майже, як у Гомера: «Наче те листя на дереві – так і людські покоління».
За впорядкування творчості Івана Мельника кілька років тому взялася відома закарпатська поетеса Христина Керита. У передньому слові до книжки «Лист із дерева життя» вона так і написала: «З вічного дерева життя одне за одним відходять покоління, тільки деякі листки з того дерева, що торкається водночас неба і землі, зникають у вічності, а деякі лишаються коштовностями, які чекають щоразу нового скарбошукача».
Христина Керита і взялася за цю справу із усією душею і відповідальністю, бо, мабуть, на її думку, саме зараз час по-новому відкрити читачам, наче коштовний скарб, творчість поета Івана Мельника. «Кожен його ( Івана Мельника – В.Ш.) рядок дихає великою любов’ю до рідного краю, до пісні, до тонкої стеблиночки лози, що росте на карпатських схилах, — пише у передмові відома поетеса. – Якесь дивовижне світло добра і любові огортає тебе, коли читаєш поезії цієї збірочки».
І Христина Керита веде далі:
«Коли читаєш:
Літній ранок чоло закосичив,
Встало сонце з карпатських долин,
Поле, росами вмите, вже кличе,
Манить золотом спілих зернин,
то замислюєшся, чому ж ми, задивлені в Європу й далекі світи, не прислухаємося до голосу рідної землі, не закликаємо до праці, яка перетворює світ і дарує життя. Сьогоднішнє покоління молодих має за ідеал аж ніяк не людину праці.»
І. Г. Мельник народився 2 серпня 1920 року в бідній селянській родині. Його батьки, Гаврило Іванович та Олена Іванівна, були простими хліборобами. На власному клаптику землі вирощували картоплю, кукурудзу, капусту, часник, столові буряки… Усе, що потрібно було до столу. Любов до праці батьки прищеплювали і дітям, яких було в сім’ї п’ятеро. У Іванка був потяг до пера. Він постійно щось занотовував на клаптик паперу. Так було, коли вчився в горожанській школі с. Білки, потім у гімназії м. Берегове. Закінчив навчання у Хустській гімназії. У березні 1939 року Закарпаття окупувала гортиська Угорщина. На молодого майстра пера впала тінь підозри, і його, майже підлітка, заарештували у в’язницю м. Виноградово. Звинувачували його в агітації за приєднання Закарпаття до України. Там захворів. Звідти важко хворого привезли додому. Нелегкі випробування у в’язниці забрали здоров’я молодого хлопця: важка хвороба мучила його все життя. Довгі роки був прикутий до ліжка.
У 1945 році у Великому Раківці організовується хата-читальня, а він стає першим її завідувачем. Любов до народної пісні, до коломийки надихає його на створення хору-ланки, яка згодом успішно представить Закарпаття в Києві. Іван Гаврилович збирає і записує народні пісні для свого колективу, а інколи й сам складає.
У 1953 році в селі було організовано ансамбль пісні і танцю «Виноградар», який у 1955 році успішно виступав на всеукраїнському огляді-конкурсі сільської самодіяльності. Кращі колективи сільської художньої самодіяльності, часто любив згадувати Василь Ковач, знімались на кіностудії імені О. Довженка в кінофільмі «Пісні над Дніпром». Таке щастя випало й на долю ансамблю «Виноградар». В його репертуарі був танець «Раківчанка», який народився у с. Великий Раковець. Текст пісень до танцю написав І. Мельник. Танці «Раковецький кручений», «Бубнарський» теж зародилися в цьому славному колективі.
І. Мельник активно відгукувався на події, які відбувалися в житті його краян. Великою популярністю користувалися пісні на його слова «В краї оновленім», «Вечір на полонині», «Співаночки».
Великою радістю для Івана Гавриловича став вихід у світ першої збірки «Наливайтесь, грона». Редагував її відомий поет Закарпаття, лауреат премії імені Лесі Українки Володимир Ладижець. У передньому слові до книжки він пише про І. Мельника як про талановитого поета-самородка. Пісні, написані ним, народжувались і виливались із його гарячого, сповненого великої любові до рідної землі, серця. Що знаменно: пісні народжували і не вмирали. Вони лунали чи не в кожному селі.
Співаночки мої
Весело співаю.
Гей, як добре жити
У нашому краї.
Музику на слова Івана Мельника писав і Семен Мельник, який був нерозлучний із баяном. Творчий тандем скоро дав знати про себе, здобув добру славу далеко за межами Закарпаття. Їх творча дружба стала основою колгоспного ансамблю, його душею. Повз увагу творчих особистостей не проходить нічого, що народжується в рідному краї. Це було для них стимулом для написання нових пісень чи коломийок, які підхоплювали тисячі людей. А «Марш виноградарів» став своєрідним гімном Закарпаття.
У 1967 році у видавництві «Карпати» вийшла колективна збірка «Пісне наша – доле наша», в якій були вміщені вірші та коломийки народних авторів, у тім числі й І. Мельника. А в 1973 році у тому ж видавництві виходить нова збірка «Скибка сонця». У творах цієї збірки автор часто відходить від коломийкового розміру і коломийкової строфи. Ритмомелодика віршів стає розмаїтою, архітектоніка – вишуканішою. Поет постійно в творчому пошуку. Він не лише відточує своє перо, а й наполегливо вчиться, оволодіває поетичною майстерністю. Душа його сповнена молодості і солов’їної ніжност. Любов до рідної матінки-землі, до людини-творця зігріває всю його творчість.
… Із літа в осінь Іван Гаврилович Мельник пішов далекого 3 вересня 1977 року. Залишились лише його твори, які дотепер виконують колективи художньої самодіяльності. Серед них – і народний фольклорний ансамбль «Іршава», яким керує його дочка, талановитий музикант і фольклорист, заслужений працівник культури України Надія Мельник-Гудь. До речі, у 2013 році вона видала поетичні скарби батька під назвою «Лист із дерева життя». То – найбільша пам’ятка, яка передаватиметься наступним поколінням. Як зазначила Христина Керита, на розлогому дереві життя він залишив вагомий плід – свою творчість.
Василь ШКІРЯ.

Ваш отзыв

Ваш коментар