Версія для друку Версія для друку

Щира подяка дідуся

Весна цього року трохи запізнилася. Проте поволі вступає у свої права. Дні стали довгі, теплі, сонячні. На луках з’являються проліски. Скоро зазеленіють ліси. Сади покриються білими парасолями. Люди розпочнуть весняно-польові роботи. Вирує життя. І ось в кінці такого весняного робочого дня Петро Петрович Янтолик – лікар Іршавської жіночої консультації повертається додому трохи втомлений і задоволений. Пацієнтів-жінок було багато. Всіх прийняв, зробив відповідне призначення. Виходячи з кабінету, кожна з них сказала: «Дякую, лікарю». Вдома, як завжди, зустрічає його вірна дружина – лікарка Світлана Амброзіївна. Тепер на заслуженому відпочинку. Вони виховали двох доньок, які мають вищу освіту, створили свої сім’ї. Є вже онуки.
Після недовгого відпочинку Петро Петрович ввійшов до вітальні, і його погляд зупинився на дерев’яній фігурі (статуетці) рогатого оленя нашого карпатського краю, яка знаходиться на столі. Петро Петрович задумався, згадав про випадок з практики його діяльності.
Після закінчення медичного факультету УжДУ в 1969 році розпочав працювати головним лікарем Кам’янської дільничної лікарні, яка знаходилася в попівській фарі, на 25 ліжок. Йому як головному лікарю дільниці підпорядковувалися працівники фельдшерсько-акушерських пунктів сіл Хмільник, Богаревиця, Воловиця, Мідяниця, Арданово і Дунковиця. Одного такого весняного дня, як тепер, в амбулаторії до нього звернувся чоловік середніх літ. Відрекомендувався, що він мешкає в Мукачові. Його батьки вже старі, проживають в Дунковиці. Зараз батько дуже захворів. Зрозуміло, що йому вже ніхто не допоможе. Але просить, щоб його оглянув лікар, щоб сусіди не говорили, що син не звертає увагу на тяжко хворого батька. Прибувши на виклик, Петро Петрович побачив хвору людину похилого віку у вкрай важкому стані. При огляді виявлено, що у хворого бронхопневмонія – запалення легень та легенево-серцева недостатність. Знаходиться в напівсидячому положенні, важко дихає, має вологий кашель, синюшний. Про їжу не може бути й мови.
Він зразу запропонував стаціонарне лікування хворому Федору. Але той категорично відмовився. Лікар, зробивши відповідне лікування в ін’єкціях на місці, залишив ліки, щоб його дружина давала йому згідно з призначенням. Пообіцяв, що приїде вранці. Сину Федора нічого втішного не сказав. Зате хворому пообіцяв, що все буде добре. Через три дні він, хворий, буде зустрічати його на порозі хати. Приїхавши вранці, Петро Петрович запримітив, що хворому набагато краще. І яке було його здивування, коли хворий Федір дійсно на третій день зустрічав свого рятівника на порозі своєї хати, стоячи, тиснувши йому руку. Дружина Федора Олена дуже старанно доглядала його. Давала ліки по годинах, поїла чаєм з рослин. Годувала спочатку з ложки. Як з’ясувалося, Федір ніколи не хворів, йому вже за сімдесят. Ліки давали хороший ефект. Стан здоров’я покращувався з кожним днем. За цей час добре познайомилися лікар і хворий-пацієнт.
Федір закінчив 8 класів народної школи при Чехословаччині. На той час це була освічена людина. Працював у сусідніх з нашим краєм державах. Володів угорською, чеською, словацькою. Там, де перебував на роботі, знав життя-буття жителів тих країн. І ще дякує Богові за те, що дав йому таку гарну і вірну йому дружину Олену, з якою прожив понад 50 років. Вони познайомилися на роботі в Угорщині. В їхньому спільному житті ніколи не було сварок. Живуть душа в душу. В їхній оселі і на обійсті чисто. Все на своєму місці. Коли курс лікування хворого Федора був закінчений, стан здоров’я задовільний, то подружжя літніх людей дякували своєму рятівнику – лікарю Петру Петровичу. Вони обоє плакали, цілували його руки. Від такої картини зворушливо стало і самому лікарю. Вони висловилися, що в них є свої заощадження і готові заплатити йому. Петро Петрович категорично відмовився від грошей. І на думку не спадало, щоб від хворої людини брати гроші. Тоді Федір Іванович вийняв із шафи маленьку дерев’яну статуетку (фігуру) рогатого оленя карпатського краю. Таких сувенірів у нього було багато, вирізьблених власними руками. Від такої подяки-подарунка Петро Петрович відмовитись не міг, не посмів. Згодом Петро Петрович перейшов на роботу акушером-гінекологом Іршавської райлікарні, де працює і понині. В багаторічній практиці лікаря було багато випадків, коли разом з колегами по роботі доводилося життя людини виривати з пазурів смерті в прямому смислі слова. Але цей випадок з його лікарської практики запам’ятався на все життя.
Михайло ЛОМАГА,
с.Брід.

Ваш отзыв

Ваш коментар