Є люди, які живуть серед нас, але ми надто мало знаємо про них або не знаємо взагалі нічого. Хоча вони обдаровані особистості: пишуть вірші, новели, оповідання, малюють картини, гарно вишивають, займаються гончарством, лозоплетінням, співають або танцюють.
Серед таких і Федір Ірш із Броду. Народився Федір Федорович 19 лютого 1942 року в простій селянській родині. Із поміж двох братів і сестер він вирізнявся дотепністю і талантом, завжди знав, де, що кому сказати, мав неабияку повагу серед однолітків. Багато читав, займався самоосвітою.
Середню освіту Ф. Ірш здобув в Іршавській загальноосвітній школі. Потім навчався в школі хормейстерів-баяністів, яка діяла при обласному будинку творчості. За навчителя у нього був наш земляк Петро Сокач.
Відтак була армія. Баян йому тут став у нагоді. У час відпочинку часто грав на улюбленому інструменті, а солдати йому підспівували. За таких умов служба проходила легко і швидко. В основному виконував українські народні пісні, які охоче вивчали росіяни, білоруси, грузини, узбеки, казахи… У роті служили хлопці багатьох національностей.
Повернувшись із армійських лав, пішов працювати в Брідський сільський будинок культури, куди одразу потягнулася молодь. Потім Ф. Ірш вчителював у місцевій школі. Згодом запросили його в колгосп «Червоний партизан» на посаду художника. На пенсію вийшов інженером по цивільній обороні цього ж господарства.
Разом із дружиною Ганною Антонівною виховали двох дітей – Світлану та Сергія. Вже мають четверо онуків.
А тепер про головне. У хвилини душевного неспокою він брався за перо і писав, писав. Написав сотні поетичних рядків, які свого часу друкувалися на сторінках Іршавської районної газети «Нове життя». Серед них – «Лісові варвари», «Біла ворона», «У лісі грибочки», «Ранок зорі погасив», «Ластівки – наші друзі» та інші. Уже самі їх назви говорять про те, що Федір Федорович не просто пише, а й порушує у своїх поетичних рядках проблеми. Особливо часто звертається до теми екології. Пише й афоризми. Ось кілька з них: «Правда, як троянда, прекрасна, але іноді дуже колюча», «Гумор – це не поцілунок, це укол, який повинен людину лікувати», «Мисливець без гумору, що бойовий патрон без капсула», «Жінка може гризти чоловіка навіть тоді, коли у неї в роті немає жодного зуба», «Скептик твердить, що ранковий біг не продовжить вашого життя, але він забуває, що ранковий біг допомагає життя не проспати» та інші.
Василь ШКІРЯ
