Стосовно Білківського городища існує кілька легенд. Давно у наших краях часто йшли війни. Білківчани, щоб мати де ховатися від ворогів, збудували на горі замок, городище. Воно височіє на стрімкій горі над дорогою Білки-Довге і річкою Боржава. Крутизна цієї гірки сягає 70-80 градусів, а висота – близько 250 метрів над рівнем моря. Воно було засновано в першому тисячолітті до нашої ери. Ті, що будували городище, були розумними людьми. Вони вміли виплавляти залізо, з якого виготовляли міцні знаряддя праці. Про це свідчать печери, які є поруч з городищем. А під горою ще видно сходи, які вели до того замку.
Не раз замок рятував людей від смерті. Коли напали татари, білківчани не могли їх відбити. Почали копати підземний перехід. Жінки і діти копали рови, а чоловіки тримали в руках зброю і стояли на стінах. Прокопали перехід у таке місце, де татари не стояли на варті, і всі втекли.
На другий день татари почали кидати на замок каміння, і він провалився під землю. Тому на городищі не видно слідів замку, бо він під землею.
Великий науковець, письменник, викладач історичного факультету Ужгородського державного університету Федір Михайлович Потушняк на своїх лекціях розповідав студентам про те, як проводились розкопки в селі Білки, зокрема на городищі. Вдень проводили розкопки, знаходили цінні речі із срібла, бронзи, визначали їх вік. А на наступний приходять, а там земля зрівнялася так, ніби вчора не проводилися ніякі роботи. Видно, босоркані там порядували. Колись на цьому городищі мала свій маєток імператриця Австро-Угорщини Марія Терезія. Вона щороку проїздом зупинялася на відпочинок. Коли померла, городище опустіло, заросло чагарниками. Тільки внизу, під горою, паслося стадо свиней. Одного разу свинопас запримітив, що одна із свиней Біланя (так її називав) рівно в полудень кудись зникала і через годину ситою поверталася вся в білій муці. Вирішив перевірити, куди це вона ходить. Підійшов до однієї з печер, і тут у самі дванадцять годин знявся сильний вітер, почувся сильний свист. З річки Боржава, з-під Імстичівського моста на великій швидкості мчить упир (босоркун), і двері на печері відчиняються. Заходить у печеру… А там 12 кімнат, наповнені всяким багатством. Наприклад, в одній з них в чанах столітнє вино, яке перетворилося в мармелад. Досить шматок з’їсти, і зразу стаєш п’яним. В інших кімнатах всяка-всячина – аж до золотих і срібних прикрас. Так захопився усім цим свинопас, що не помітив, як минула одна година.
Тільки побачив, як свиня почала бігти на вихід, і він – за нею. У цей час упир вилітає, і за ним закриваються двері. Так пастух робив декілька разів, поки не розбагатів. А свині набирали вагу.
Одного разу він похвалився господарю, той розповів сусідам, а ті усім жителям села. Так білківчани стали багатими і заможними на всю Березьку округу (жупу).
З тих пір городище стало історичною пам’яткою, охороняється державою.
Таємниці цього городища дотепер повністю ще не розкриті. Археологи ще не раз повернуться до нього і будуть вести пошукову роботу.
Ще не досить добре досліджені схили городища. Дослідженню підлягає і навколишня територія, де знаходиться величезний могильник.
Петро ПІТРА,
с. Білки
