Версія для друку Версія для друку

НЕЗАБУТНЯ ПОЇЗДКА

Художник Василь Ловска з Ільниці – відома особистість не лише в районі, а й на Закарпатті. Він неодноразово брав участь у районних, обласних та всеукраїнських виставках. Мав щастя малювати на пленерах разом з Андрієм Коцкою, Петром Шолтесом, Василем Скакандієм, Василем Бердарем, Василем Бурчем… А ще він любить багато подорожувати. Днями з ним зустрівся наш кореспондент і взяв інтерв’ю.
— Василю Васильовичу! Ви за кордоном бували неодноразово. У Чехії навіть довгий час доводилося жити і працювати. Як художник, написали чимало картин про Прагу.
— Мої поїздки до Європи, як і багатьох наших співвітчизників, були скоріш життєвою необхідністю, ніж пізнавальним відпочинком, або ж розвагою. Ще у 91-му Бог подарував нам з Василиною Михайлівною третю доцю – Євгенію. Старшій Мирославці на той час було вже 12, а Оксанці – 9. Довелось не на жарт думати про виживання в умовах, коли по півроку не виплачували зарплатні. Тоді й занесла доля до Чехії, як виявилось, далеко не на один рік.
— Недавно Ви побували у Франції, Німеччині, Чехії з дружиною. Що нового відкрили для себе? Що Вас найбільше вразило?
— У багатьох країнах Європи ми вже бували неодноразово. А в Парижі і деяких інших містах Франції і Німеччини були вперше. Париж вразив великою кількістю темношкірого населення. В готелях, супермаркетах, у транспорті, на будівництві… В більшості темношкірі чоловіки під ручку з нашими європейськими білявками. Хоча варіант “навпаки” не зустрічав. Вразило і те, що всюди і майже всі вільно володіють не тільки французською, а й англійською, німецькою, італійською і навіть трохи російською мовами. Збережено багато розкішних, приголомшливої краси, древніх замків і парків, які старанно доглядаються і дотримуються у першоствореному вигляді. Відвідали ми шість найцікавіших і найкрасивіших замків Франції. До слова, за двісті кілометрів на південний захід від Парижу, поблизу міст Блуа та Сен-Діє-Сюр-Луар відвідали один з найкрасивіших замків не тільки Франції, а й світу – замок Шамбор, збудований за проектом Леонардо да Вінчі. Зі слів екскурсовода, Леонардо да Вінчі двічі бував у цих місцях і особисто контролював будівництво замку. Про європейські дороги годі й говорити. Ідеальна, рівнина, здається, стерильна чистота, хоч деякі райони Парижу, зокрема і р.Сена не зовсім ідеальні. Це ми помітили під час півторагодинної подорожі кораблем по Сені. До речі, Сена в Парижі набагато менша за Дніпро у Києві, але кораблів у десятки разів більше, ніж на Дніпрі. Величезна кількість мопедів, скутерів, велосипедів – все це у постійному, напруженому русі.
— У Парижі довгий час жив і працював один із засновників Закарпатської школи живопису, наш земляк Адальберт Ерделі. Напевне, ви ходили і його стежками.
— Переконаний, що так. Як свого часу геніальний Ерделі, прогулювався парками поблизу Ейфелевої вежі, вічно молодим і загадково-романтичним Монмартром, всесвітньо відомою мистецькою мекою – величним Лувром, Сорбоною (30 тисяч студентів), берегами р.Сени з сакральним архітектурним мистецтвом, Єлисейськими Полями з найбільшою у світі Тріумфальною аркою, вклонився шедевру архітектури й святості-Собору Паризької Богоматері (Notre Dame de Paris), якого знав тільки з полотен геніального французького імпресіоніста Клода Моне.
— Що дала Вам і Вашій дружині поїздка?
— Море, я б сказав, океан вражень. Однозначно і без перебільшень, ми – закарпатці, живемо в РАЮ, хоч щоденні будні і турботи притуплюють оптимістичні відчуття. Мізерний приклад: звичайна питна вода у Парижі коштує: 0,5 літра – 2,5 євро, обід – від 15 євро, морозиво від 3 євро, вхід до Лувру-15 євро. В черговий раз переконався, у Європі, як кажуть “на шару” прожити практично неможливо, зате працьовитим, кмітливим і грамотним фахівцям байдикувати ніколи. На жаль, нас всіх, вже третій десяток, майже примусово розбалансовують, втягують у заполітизовані зомбі-ігри, виховуючи, підсвідомо, рабський менталітет, притуплюючи внутріморальну і психологічну гідність.
— Чим різниться Україна від західного світу? Як виглядаємо на фоні Європи?
— Занадто важке запитання. Як заслуговуємо, так і маємо. Вибачаюсь за прямолінійність. Не можу собі і подумки припустити, що француз, чех або німець можуть продатись за хабар у 3 євро, 1 кг. гречки, чарчину горілки (алдомаш), безкоштовний концерт чи гуманітарку з секонд-хенда. І це не від безвиході. Часто продається і досить не бідний електорат. Це – менталітет. Як сказав геніальний академік М.Амосов про українця – “человек — существо ленивое и жадное”. У країнах Європи також не мало проблем, але в цілому у більшості, є гордість за свою державу, внутрішня самоорганізованість, розуміння “шара не пройде”, внутрілюдська честь і гідність. Знову приклад. Європеєць у авто, перше – застібає ремні безпеки, а потім рушає. Поважає закон, себе і країну, в якій живе.
— Наскільки ми відстали від Франції чи Німеччини? Ви б хотіли жити там?
— Однозначно відповісти не можу. Що від Бога, то ми абсолютно не відстали. По території, кількості населення, природний ресурс, рельєф майже ідентичні. Геополітично Україна, можливо, навіть у вигіднішому становищі. А, що до населення, це – найбільша наша проблема. Хоча, якщо говорити про культурні надбання, мистецтво, народну творчість, архітектурний колорит, науковий потенціал, спорт – не відстаємо. На жаль, якраз ці галузі в Україні фінансуються за залишковим принципом. Щодо “жити там”, це вже ми проходили ще у 90-их. Як бачите – повернувся. Ми з дружиною є невід’ємною частинкою Іршавщини, Міжгірщини, Закарпаття, гордимося цим і стараємось знаходити щонайкращі миті у цьому каламбурному світі.
— До того ж, Ви — художник. Напевно, робили якісь замальовки, композиційні ескізи, фотоетюди, репортажі?
— О-о! На жаль чи на щастя, програма щодень була настільки щільною й насиченою, що на малювання часу й сил не знаходилось. Зате фотоматеріалу, відеоматеріалу, текстового матеріалу зібрав немало. Зараз все опрацьовую. Будуть і нові живописні й графічні роботи, відеоролики, світлини.
— Напевне, Ви спілкувались із французами і німцями. Яке їх ставлення до нас? Що вони думають про Україну?
— Наша поїздка була у складі чеської тургрупи. З ними більше спілкувались і обмінювались думками. Французи і німці мало цікавляться життям і тим більше політикою в Україні. Для них Україна, це Кличко, Шевченко, мафія… Не Тарас Григорович Шевченко, а футболіст. На жаль, про геніального нашого Кобзаря мало знають. У мене складається враження, що ми в Україні про літературу, поезію, образотворче мистецтво, архітектуру Франції знаємо набагато більше, ніж французи про нас. Європейці живуть спокійним, розважливим життям. Не поспішають, але й не дрімають. Є чому і чого у них повчитись і необхідно вчитись!
Ми щиро вдячні донечці Оксанці та зятю Віталію за щасливий шанс відвідин найкрасивіших місць і міст Європи.

Розмову записав
Василь ШКІРЯ

Ваш отзыв

Ваш коментар