Версія для друку Версія для друку

Лист для мами

Хтось може подумати, що написати невелику статтю про маму для студентки 3-ого курсу відділення журналістики занадто просто та легко, але я вважаю, що немає складнішого завдання, ніж написати теплі слова людині, яка дала тобі життя. Адже достатньо одного слова ‒ «найкраща», і все інше буде зайве.
«Лист для мами» ‒ це моя подяка їй за все, що вона зробила та продовжує робити для мене. Що не сказано Тобі на словах, буде написане мною на папері. Сподіваюся, Ти зрозумієш.
«Мамо, пам’ятаєш, коли була маленькою, то завжди казала, що мені не подобається Твоє ім’я ‒ Світлана, що в перекладі означає «світла». Та зараз для мене воно найкраще. Воно повністю Тебе характеризує ‒ у Тебе ж така світла та щира душа. Ти для нас, своїх дітей, сонце, що зігріває та дарує радість.
В Тебе гарне чорне волосся, яке завжди акуратно зібране туго й зав’язане на маківці. Хоча часто раджу Тобі пофарбувати його, щоб не видно було сивих волосин, та Ти не слухай. Твоя сивина ‒ це нагадування мені за твої переживання, коли я в черговий раз падала з велосипеда чи коли потрапляла до лікарні через хворобу, це нагадування за Твої сльози, які Ти пролила за втраченими рідними, це ‒ Твої постійні нерви через мої непослухи. Ніколи не могла подумати, що така жінка, як Ти, невеликого зросту і трішки худорлява, має таку внутрішню силу, щоб долати всі труднощі у житті. В Тебе надзвичайно красиві карі очі, в яких видно всю мудрість та глибину душі. А Твоє обличчя, на яке вже закралися зморшки, ‒ це нагадування про те, що життя таке швидкоплинне, і треба частіше казати тобі, яка Ти важлива для мене.
Знаєш, мамо, найбільше дивуюся твоїй працьовитості та організованості. Ти стільки робиш, але завжди все встигаєш, в цьому мені ще треба повчитися в Тебе. Ти є вчителем англійської мови у Кушницькій ЗОШ І-ІІІ ступенів, а ще додатково займаєшся репетиторством. Та попри все: готуєш нам їжу, доглядаєш за будинком, влітку важко працюєш на городі, а восени займаєшся консервацією. Завдяки Тобі атмосфера в нашому домі завжди дуже тепла і привітна.
Ще з раннього дитинства Ти велику увагу приділяла моїй освіті. Як же я не любила вчитися. Ті уроки були для мене каторгою. Але для більшої мотивації завжди хвалила мене і казала, що я — найрозумніша дівчинка на світі. Зараз розумію, якби не Ти, то й на відділення журналістики УжНУ не вступила б. Адже хто постійно сидів зі мною, коли треба було щось писати, хто навчив мене?
Дивуюся Твоїй винахідливості та креативності. До всього у Тебе розвинений творчий підхід. Малюєш, співаєш, пишеш вірші, оповіді, навіть легенди та казки. Вже тепер можна, тому відкрию «страшенну» таємницю. В школі, згадай, як ліпила за мене до ночі зайця з пластиліну, бо я вже спати хотіла, коли разом зі мною підспівувала пісню перед конкурсом, бо я соромилася і боялася виступати, або коли підказувала ідею для написання казки, бо про тварин, принцес та русалок писати не хотіла. І таких випадків стільки, що вже й не порахуєш.
Найбільше, мабуть, я вдячна Тобі за твою турботу. Коли я хворіла,Ти завжди була біля мене. Ці недоспані ночі, коли ледь не плакала біля мене, то термометр тримаючи в руках, то склянку води. Варто мені було що-небудь захотіти, одразу мені приносила. Дуже раділа таким моментам, адже дитячі бажання, ніби, всі виконувалися. Зараз розумію, як це було важко для Тебе, адже болить дитині, болить і матері.
Ти – чарівниця. Вже й не кажу скільки смакоти та якої вмієш готувати. Недарма завела собі книгу з твоїми рецептами, буду колись готувати своїм дітям і казати, що цей смаколик приготований за рецептом бабусі.
Звичайно, не буває у нас без сварок. Та я не ображаюся, і Ти, будь ласка, не ображайся. Ну, звичайно, трохи почитаєш мораль, але так і має бути, твоя справа ‒ виховувати. І я завжди беру всі Твої слова, зауваження та настанови до уваги.
Ти для мене ‒ найкращий друг, який завжди вислухає та дасть пораду. Можу довірити Тобі все на світі. Хоч Ти вважаєш, що я тобі розказую не все, але, повір, нічого від тебе не приховую. Ти для мене — зразок у всьому. Хочу сказати велике спасибі за те, що навчила мене доброті та чесності. І скільки б мені не було років: десять чи п’ятдесят, мені завжди буде потрібна Твоя посмішка і любов.
Спасибі Тобі, мамо, за те, що Ти поруч зі мною. Ти для мене – цілий світ!
Христина ДОЧИНЕЦЬ,
студентка ІІІ курсу відділення журналістики УжНУ

Ваш отзыв

Ваш коментар