Коли у 70-80-і роки минулого століття на Іршавщину приїжджали відомі закарпатські письменники Іван Чендей, Петро Скунць, Василь Вовчок, Василь Густі, Василь Кохан, Василь Басараб, Федір Зубанич – їх усюди зустрічали хлібом-сіллю. Вони були бажаними у трудових колективах промислових підприємств, торгівлі, на колгоспних ланах та в школах району.
Тепер про таке доводиться лише мріяти. В Іршаві немає навіть книжкового магазину, де б можна було придбати їх твори. Проте є чимало творчих, обдарованих особистостей, якими гордиться рідна земля. І серед них заслужений працівник культури України Юрій Ломага. Він усе своє життя присвятив пісні, вніс вагомий вклад у розвиток культури і мистецтва Закарпаття. Неодноразово звучали на сцені його «Рідне Закарпаття», «Верховина», «Спомин», «Мрія», а також народні пісні в його обробці – «Не буду з круга воду пити», «Перелаз, перелаз», «Співанки з полонини».
Народився Юрій Васильович Ломага у с. Брід. Потяг до пісні у нього з’явився з раннього дитинства. Улюбленим інструментом був баян. Після закінчення Брідської семирічки продовжив навчання в Іршавській середній школі. Потім було Ужгородське музичне училище (диригентський хоровий відділ). Трудова біографія почала писатися в 1966 році в Чорнопотіцькій середній школі, де молодий, заповзятливий Юрій Ломага став керівником музичної студії. Тодішній директор навчального закладу Маргарита Фегер схвально відгукнулася про молодого носія культури.
– Він просто захоплений своєю справою, толерантний і виважений у стосунках з учнями, уміє створити доброзичливу атмосферу, знайти спільну мову з учнями і колегами по роботі.
Навчаючи дітей музичної грамоти, Юрій Васильович велику увагу приділяв естетичному вихованню, організовував і проводив цікаві музичні вечори не тільки у школі, а й у будинку культури села Чорний Потік. Його вихованці успішно виступали на районних оглядах художньої самодіяльності учнів.
Водночас Ю. Ломага працював і вчителем музики в студії Підгірнянської восьмирічної школи.
– Я був тоді ще молодий, повен сил і енергії. Із Броду на роботу добирався пішки, — згадує тепер Ю. Ломага. – А це понад сім кілометрів. Та тоді втоми не відчував. Майже не було такого випадку, щоб запізнився на роботу. Знав, що на мене з нетерпінням чекають мої вихованці. Автотранспорту було обмаль. Добре, коли їхала підвода. Особливо важко було добиратися восени та взимку.
Якось в розмові колишній директор Підгірнянської восьмирічки Михайло Радик сказав:
– У процесі роботи Юрій Васильович проявив себе здібним і талановитим педагогом, дисциплінованим і вимогливим, в той же час тактовним і доброзичливим у ставленні до учнів. Вони охоче вступали в студію і наполегливо вчились. Заняття по музиці він проводив на високому професійному рівні, програмовий матеріал подавав доступно і зрозуміло. Він розвивав інтерес до музики, до гри на народних інструментах. Організував ансамбль народних інструментів, який неодноразово виступав перед шкільним колективом та громадськістю села, а також брав участь у районних оглядах художньої самодіяльності, де неодноразово займав призові місця. Користувався повагою і авторитетом серед батьків, учнів та вчителів школи.
Свого часу близько п’ятнадцяти років довелося Юрію Васильовичу керувати хоровим колективом радгоспу імені Горького в Приборжавському. Наполеглива, клопітка робота, любов жителів села до пісні дала можливість перерости цьому колективу в ансамбль пісні і танцю. Із того часу самодіяльні артисти неодноразово виступали з концертними програмами на районній та обласній сценах, а також за кордоном. Особливо запам’яталися гастролі у 1980 році в колишній Чехословаччині.
– Нас дуже тепло і привітно прийняли там, — згадує Юрій Васильович. – Ми дали кілька концертів, які неодноразово переривалися дружніми, тривалими оплесками. Хоча країна ця й була соціалістичною, але тут відчувалася європейська цивілізація. Рівень життя був набагато вищим. А зустрічі носили надзвичайно дружній характер. Ми вперше відчули смак свободи. Із щирим серцем і душею виконували закарпатські народні пісні, які часто підхоплювали й глядачі.
Надовго запам’яталася і концертна поїздка в Миронівський район Київської області, де дали 5 концертів. Та найбільшу радість відчували учасники ансамблю пісні і танцю, коли виступали в рідному селі. Подовгу аплодували їм прості колгоспники – трактористи, водії, доярки, телятниці, виноградарі і садоводи. У програмі колективу був місцевий фольклор – «Приборжавське весілля», пісні «Щаслива Верховина», «Паде дощ» та закарпатські народні танці.
А хто тепер із молодого покоління повірить, що при колишній Іршавській бавовняно-ткацькій фабриці діяв ансамбль пісні і танцю «Човник», який очолював Ю. Ломага. При підтримці керівництва фабрики спочатку було створено хоровий колектив, небавом і танцювальну групу, що дало можливість об’єднати їх в ансамбль пісні і танцю. Юрій Васильович проявив неабиякі організаторські здібності, зумів залучити молодь підприємства до хорового співу, прищеплював любов до української народної пісні, а також до творів класики.
Із року в рік вдосконалювалася художня і виконавська майстерність учасників ансамблю. Особливу увагу приділяв акапельному співу, підбору репертуару і злагодженій грі оркестру.
Найбільші досягнення колективу – виступи на підприємстві «Татрален» в теперішній Словаччині. Тодішній директор підприємства Г. Розентал усіляко заохочував колектив, а він віддячував хорошими виступами. Про самодіяльних артистів неодноразово писали газети і журнали, їх виступи передавали по радіо і телебаченню.
У 1993 році Юрія Ломагу призначено директором Ільницької дитячої школи мистецтв. Розповідає колишній сільський голова Василь Ромочівський:
– Школа була відкрита на базі філіалу Великораковецької музичної школи. Юрій Васильович починав з нуля. Він доклав чимало зусиль та енергії для створення матеріальної бази школи, оскільки, крім приміщення, там нічого не було. Це шкільний музичний інвентар, газова котельня, огорожа, внутрішнє оформлення класів приміщення.
Відкриття школи дало можливість дітям навколишніх сіл вчитись грі на різних музичних інструментах, не маючи вже потреби доїжджати в Іршавську школу мистецтв.
Впродовж своєї роботи школа мистецтв здобула чимало успіхів, про неї тільки хороші відгуки. Багато випускників продовжує навчатися в середніх музичних закладах області, а колишні учні вже працюють викладачами у рідні школі. Це Л.В. Ляшко, О.М. Микита, Д.П. Березнай, Г.І. Сільвай, В.В. Волошин.
За керівництва Юрія Васильовича школа відігравала велику роль в пропаганді музичного мистецтва. Це постійні концерти в загальноосвітніх школах Новоселиці, Осою, звітні й обмінні концерти в с. Ільниця і в школах мистецтв району. За участь в обласних оглядах-конкурсах колектив школи неодноразово посідав призові місця і нагороджувався грамотами.
У 2007 році Ю.В. Ломазі було присвоєно високе звання заслуженого працівника культури України. Його нагороджено медаллю лауреата другого Всесоюзного фестивалю народної творчості. Та найбільше його досягнення – це випускники школи. Їх понад 300. За кожного радіє. Під час зустрічі обов’язково запитає, як настрій, що нового, які плани на майбутнє.
Недавно Ю.В. Ломазі виповнилося 75. Десятки привітань отримав він на свою адресу. Віриться, що він і надалі творитиме на радість і душевне задоволення своїм прихильникам.
Василь ШКІРЯ
