Версія для друку Версія для друку

Сила молитви о. Петра Канайла і аура імстичівської церкви

Майже кожної неділі, після завершення Служби Божої, до митрофорного протоієрея, котрий служить настоятелем храму Різдва Божої Матері в Імстичові, завжди є звернення, просять його допомоги. Приходять люди з малими дітьми, що страждають від безсоння чи мають безпричинний страх, або з іншими недугами, з якими марно ходити до лікарів, приходять молоді пари, яким не вдається зачати дитину, приходять і ті, котрі без очевидних причин страждають від сімейних розладів. Різні життєві ситуації приводять людей до церкви, до священика. Молитва і дотик його руки роблять справжнє диво – настає поліпшення в сімейних стосунках, діти стають спокійнішими, зникають недуги, а в молодих сім’ях появляється надія.
Розповідає колишній сільський голова Імстичова, нині депутат райради Михайло Вашкеба:
– Я довго мучився від блукаючого ячменю. Він постійно з’являвся то під, то над оком, то справа, то зліва. Отець Петро дізнався про це випадково і сказав: – Нахили голову! (я трохи вищий за нього). Коли він приклав свої руки до моїх скронь, в голові аж загуділо, затріскало. А коли я проснувся наступного ранку, від ячменю й сліду не було. Дуже сильне біополе у нашого священика. Та й при цьому він молився. Значить, і молитва його цілюща.
Здавна відомо, що є три професії, до яких має бути покликання, — вчитель, лікар і священнослужитель. І всі вони пов’язані з вихованням, навчанням, здоров’ям і духовністю людини, її становленням «homo sapiens» (людина розумна). Без покликання робота в цих галузях принесе мало користі суспільству і розчарування тій людині, котра, образно кажучи, сіла не в свої сани.
о. Петра Канайла покликання знайшло аж під 30 років, коли він уже був сімейним, мав середню технічну освіту, працював майстром у Приборжавському на місцевому заводі будматеріалів. До того ж був ватажком заводської комсомолії і членом обкому комсомолу. Здається, все в нього було для безбідного життя. Але внутрішній голос не давав спокою. Покликання до священства було дуже сильним. І він попросив характеристику у керівництва, сказав, що хоче навчатися заочно в технічному виші, але ще не вирішив остаточно в якому. Тому в документі написали, що він виданий за місцем вимоги.
Та коли ця характеристика, разом з іншими документами, появилася в духовній семінарії в Загорську, знялася справжня буря. Туди відрядили спецпосланця, котрий за будь-яку ціну мав переконати абітурієнта, а, поки той їхав, уже семінариста, покинути навчання і повернутися додому. Йому обіцяли все: кар’єрне підвищення, високу зарплату, інші привілеї. Та посланець повернувся один, а семінарист Петро Канайло, разом із молодшими за нього однокурсниками, успішно опановував християнську науку, анітрохи не сумніваючись у тому, що зробив правильний вибір.
Уже більше тридцяти років о. Петро служить в Імстичові. Не так просто складалися його стосунки з громадою і двадцяткою. До нього священики мінялися так часто, що й імена їх не встигали запам’ятовувати. Чесно кажучи, це була не так їх вина, як примха деяких «ідеологів» від церкви, які тільки й робили, що встромляли, де могли палки в колеса. Пережив це й о. Петро, але витримав, витерпів. Парафіяни його сприйняли, а любителі інтриг поступово відійшли на задній план. Найкраще справи пішли з того часу, як церковну двадцятку очолив енергійний підприємець Іван Мушка, а фінансовими справами почав керувати чесний інтелігент Юрій Попович. З того часу вдалося обновити дуже багато як всередині церкви, так і на подвір’ї.
– А це дійсно треба було робити, бо Імстичівська церква – найстаріша кам’яна споруда в районі. Молитися в ній почали 317 років тому. За цей час тут пройшло понад 100 тисяч богослужінь, а Молитва Господня, тобто «Отче наш», прозвучала в імстичівській церкві більше 500 тисяч разів.
– Це справді святе, унікальне місце, – каже панотець. – Стіни цієї обителі настільки пронизані Божим словом, що вони зцілюють душі вірників. Тут панує аура благодаті Божої. І якщо мені вдається допомогти людям, то вони повинні бути вдячними й цим стінам і тим молитвам, які почали звучати тут із 1700 року. У релігійній науці є розділ про Святі Тайни. Це видимі знаки невидимої ласки. Наша церква і є тим місцем, де з Божої ласки здійснюється справжнє диво.
На початку цієї розповіді згадувалося, що до о. Петра часто звертаються зі своїми нуждами люди. Не всі вони належать до православної конфесії, але він про це їх не питає. Як не питає й тих, якій йдуть до нього на Сповідь напередодні Великодня.
Нині у священика в селі велика підтримка. Крім уже згаданих І. Мушки та Ю. Поповича, це два дяки Зейкани – Іван Іванович та Іван Петрович, меценат Петро Скальник, паламар Іван Гарпаш, помічники скарбника Іван Ожоганич та Олександр Зейкан, помічник паламаря Василь Воробок та його брат Михайло, активісти Володимир Зейкан, Антнон Чонговай, Петро Штефанко, Амброзій Сенина, Юрій Боїшко, Василь Биба, Михайло Биба, Степан Чонговай, Михайло Зейкан та інші. Всі вони – як одна команда. Тому церква продовжує обновлятися, молодіти й процвітати. Тепер іде повна реконструкція головного купола. Всі нюанси узгоджені публічно із громадою вірників. В народі часто можна почути, що піп буває попом тільки тоді, коли на ньому ризи. Може, воно й так, але в будь-якій ситуації він не повинен забувати про своє покликання.
Була така історія. У критичні 90-і роки, коли був розгул рекетирства, на імстичівському мосту через Боржаву влаштували собі «пост» такі покидьки. В нічний час безперешкодно грабували бідних людей. Сталося так, що глухої ночі йшов через той міст о. Петро. (авто він тоді ще не мав).
– Гей, чоловіче, дай закурити! – почувся голос, і наче з-під землі появилися дві постаті…
– Слава Ісусу Христу, хлопці, – спокійно відповів їм, – знаєте, кому я курив, той уже більше нічого не просив…
Оті хлопці, очевидно, були з наших місць, бо впізнали його голос, розгледіли попівську бороду. Мовчки відійшли. З тих пір привиди імстичівського мосту зникли. Так о. Петро поборов диявола-грабіжника.
Ще один приклад. Коли о. Петро спромігся купити з рук першу модель «Жигулів», довго їздив безперешкодно. Та якось його зупинили два запопадливі на копійку даїшники. Не наші, мукачівські. Слух у нього тоді ще був добрий, і він почув, як вони домовляються між собою, що попів бідних не буває. Тож і цього треба «потрусити». Чіплялися до всього і, врешті, заявили, що автомашину треба відправити на штрафмайданчик, бо клієнт був явно незговірливий у плані хабаря.
А купив він автомобіль у завміськвно з Мукачова Олега Гаваші і їздив на ньому за довіреністю. Юридичним власником залишався попередній господар, який на той час став уже головою облдержадміністрації.
– Ось вам техпаспорт, ключі від машини, передайте її власнику, – звернувся до автоінспекторів о. Петро.
Та, коли ті прочитали ім’я власника, то отетеріли. Повернули техпаспорт і ключі й сказали:
– Ми вас не зупиняли й не бачили! – й відійшли від машини. А о. Петрові вдалося почути, як вони сварились між собою. Мовляв, казав тобі: «Не чіпай попа – погана прикмета».
А й справді, нікому не пощастило з тих, хто до нього прискіпувався, хотів зобидити. У такій ситуації він веде себе мудро, по-християнськи, не забуваючи, правда, про власну гідність.
Імстичово – старовинне село із складною історією, але тут не відбулося жодного відкритого конфлікту між православними і греко-католиками. Навпаки, православні з радістю повернули збережене ними майно закритого безбожною владою Свято-Михайлівського греко-католицького монастиря. Дві по суті православні громади (бо Свята Літургія для обох конфесій майже ідентична) живуть дружно і на Різдво Христове обмінюються колядниками. Тільки нинішній місцевій владі треба бути дійсно владою, а не конфесією, не використовувати свою зверхність для власних амбіцій.
– Найбільше моє бажання, – сказав напередодні свого 70-річчя о. Петро Канайло, – щоб люди жили в мирі й Божій благодаті, адже Всевишній Творець, селячи Людину на землі, дав їй Едем, волю, та не вберіг від спокус. На жаль, вони й досі нас переслідують. Але Людина, якщо вона справжня досконалість Божа, має сама розібратися, де вона грішить. А для цього треба бути Людиною.

Михайло Ціцак,
член Національної спілки
журналістів України,
с. Імстичово.

Ваш отзыв

Ваш коментар