Версія для друку Версія для друку

ЛЕЛЕКИ. КІНЕЦЬ ЛЕГЕНДИ ?!

Хочеш або ні, побувавши у Броньці, мимоволі переконуєшся у живій правді легенд і повір’я різного роду. Напівжартома-напівсерйозно селяни говорять, що відколи кілька років тому на даху місцевої амбулаторії загальної практики сімейної медицини побудувала гніздо пара лелек, у цьому селі на радість батькам, родичам та й усій громаді, почали народжуватися двійнята і близнята.
Першими цю, напрочуд добру традицію, започаткували Світлана та Василь Ряски у яких народилися Ніколь та Кирил. До речі, із усіх шести родин, де є подвійко однакових малюків, вони – багатодітні. Тут ростуть іще двоє – старший семирічний синочок і однорічна донечка. За цією родиною двійнят принесли лелеки і до хати Ганни та Едуарда Симканичів — Олександру і Владислава. Услід за ними у цю по-своєму Богом дану чергу майже водночас стали Ганна і Ярослав Креміні зі своїми первістками Нікою та Златою, Тетяна та Іван Ребреї із Карінкою та Богданкою.
Цим двом парам по одному рочкові і чотири місяці від дня народження. А от через кілька днів, шостого червня, свій перший рік народження святкуватимуть Макар і Василь у сім’ї Іванки та Василя Ниників. Наймолодші із усіх – це Алінка і Максимчик , які своєю появою на світ порадували батьків Марію та Івана Будулів 10 жовтня минулого року.
Здається, перелічено всіх, але все одно повертаєшся до списку, наданого сімейним лікарем Михайлом Китейом, чи не залишено поза увагою мимоволі кого-небудь. А вони, молоді мами та молоді бабусі і тітки, які допомогли зібратися цій малій когорті, віджартовуються, – треба продовжувати цю традицію. Подейкують у селі, що цю добру справу є кому підтримувати. А ще наголошують на тому, що чимало із тих, хто народив двійнят, своїм родовим корінням із сусіднього села Суха.
Броньківський сільський голова Юрій Кузан напередодні Дня захисту дітей зібрав усіх мам із двійнятами, аби вручити їм цінні подарунки та подяки «За створення сучасної української сім’ї , збереження і розвиток традиції закарпатського родоводу та вагомий внесок у зміцнення народонаселення краю». У доволі протяжному у часі спілкуванні молоді мами таки спонукали Юрія Юрійовича до відвертості, тож він і признався, що і в його роду були випадки народження двійнят. Спілкування проходило у приязній атмосфері. Тож подеколи навіть серйозні питання переходили у грайливу площину. Така вже доля нашого чоловіка, йому доводиться залишати сім’ю, родину, аби забезпечити пристойне благополуччя найбільш близьким. Тож і того дня тільки один із батьків шести двійнят був вдома – інші – за межами України. Одна із мам, на запитання про участь батьків у вихованні, відбулася жартом передзвонить по телефону, як почує, що ми плачемо, то не має часу, говорить, ніби зателефонує через годину, а коли знову застає таку саму картину, то переносить спілкування на наступний день. Ця жіноча тирада викликала приємне збудження у цьому малюково-молодіжному мікроколективі.
Безперечно, ці жінки спілкуються між собою, але, мабуть рідко випадає така нагода, коли вони збираються всі разом. Різниця між дітьми не така вже й велика, ніхто із них не забув, як народжували, то і обмінювалися відомостями, у кого скільки немовлята важили, як дізнавалися про двійнят. Все це наповнювало залу веселим гомоном, жвавим рухом, адже більшість із дітей вже самостійно ходять, а окрім двійнят, у деяких із них у зустрічі брали участь також братики і сестрички. Піднесений настрій всіх учасників досяг свого апогею, коли сільському голові запропонували проводити у селі фестиваль двійнят. На що Юрій Юрійович погодився та зобов’язався працювати над реалізацією такої ідеї.
Якщо так продовжуватиметься, то Бронька по народонаселенню обійде сусідню Суху, у якій споконвічно було більше жителів. Можливо, тоді настане кінець Божій карі, що за легендою, століттями переслідує броньківчан.Давно то було, що люди й не пам’ятають: одного Великодня, при освяченні пасок, у річці терлася (нерестилася) риба. Найбільше було верховодки. Діти побігли дивитися на нерест, а за ними і дорослі, полишивши паски. Подейкують, ніби священик спересердя наклав прокляття на паству, а Бог покарав батьків, щоб вони мало мали дітей.
Броньківчани щиро і всім селом сподіваються, що лелеки та зароджена традиція двійнят – свідчення того, що строк того легендарного прокляття щасливо завершився.

Михайло ІСАК

Ваш отзыв

Ваш коментар