Версія для друку Версія для друку

Є у кожного своє село-любава

Ім’я поета Івана Йосиповича Шмулиги з’явилося на літературному небосхилі наприкінці 90-их років минулого століття. Спочатку писав для себе, для душі, потім одну за одною почав видавати книжки. Його поетичні рядки довершені, вишукані, досконалі за формою і змістом, виховують почуття патріотизму та гуманістичні ідеали.
Писати Іван Шмулига почав рано, ще з юнацьких літ. Затим надсилав їх у районну та обласні газети. У далекому 1966-му році під егідою відомого закарпатського письменника Василя Кохана вперше кілька віршів молодого Івана Шмулиги було надруковано в тодішній міжгірській районній газеті «Радянська Верховина». Сам автор був делегований на перший зліт творчої молоді Закарпаття. Для сільського юнака назавжди запам’яталися хвилюючі зустрічі уже з метрами закарпатсько-української літератури Іваном Чендеєм, Василем Вовчком, Юрієм Керекешем , Петром Скунцем. У цьому форумі брали участь теперішні відомі літератори Дмитро Кремінь, Микола Матола, Василь Густі, Ірина Звонар (Густі).
Про вірші Івана Шмулиги дуже добре відгукнулися в «Молоді Закарпаття». Це надало наснагу молодому поетові. Попереду його чекала армія.
Після служби в армії приїхав в Ужгород на навчання. Саме тут опановував малярську справу Іван Йосипович. Його однокурсники згадують, що він був дуже талановитим та відповідальним студентом, вчився на відмінно.
За час навчання друкувався в обласній пресі. І сприяли цьому відомі поети: В.Фединишинець, П. Скунць, В. Густі. Особливо теплі стосунки у І.Шмулиги були з В.Фединишинцем. Він всіляко підтримував талант молодого поета, давав цінні поради.
Закінчив училище в 1974 році з відзнакою за спеціальністю «Художник з різьби по дереву». Вчився і чотири роки працював художником-оформлювачем на різних підприємствах Ужгорода. Юнак дружив з поетичним словом. За час навчання друкувався в обласній пресі. «Молодь Закарпаття» вперше публікує його поетичну добірку. Створив сім’ю. Тут, у студентській сім’ї, народився їхній первісток Сашко.
Після закінчення училища його запросили на роботу художником по дереву в с. Приборжавське, де 14 років очолював сувенірний цех колишнього радгоспу ім. Горького. Саме на плідній землі Приборжавського талант Шмулиги розцвів сповна.
Як творча індивідуальність, Іван Шмулига починався не з поезії, а з образотворчого мистецтва. Він виставляє свої роботи на багатьох виставках різних рівнів, бере участь у пленерах. Багато де побував митець і ніколи не полишав свого малярського знаряддя. Працював у жанрі портрету, пейзажу, натюрморт. Вражають студентські роботи художника, намальовані олівцем.
Іван Йосипович Шмулига – художник- пейзажист. Тому його вірші можна назвати поезією художника, який передає красу світу фарбами слів, образними строфами.
Маючи художницьку чутливу душу і глибоке розуміння значення громадянськості для митця, Іван Йосипович не міг не стати художником-патріотом, а отже, співцем свого краю.
Пейзаж – один із найулюбленіших жанрів І.Шмулиги. Саме через пейзаж він передає справжнє захоплення красою природи рідного краю, в образах якого втілює найтонші відтінки настрою і переживань, висловлює свої роздуми про сенс і значення людського життя перед обличчям споконвічної і небайдужої природи. Його картини випромінюють енергію рідного Закарпаття. У пейзажах митець домагається вражаючої виразності природи, яка зворушує своєю красою, розмаїтістю барв. Шмулига не прагнув слави, просто малював природу такою, якою бачили його люблячі очі. Малював від внутрішньої потреби малювати. Мистецтво стало його життям.
Івану Йосиповичу поталанило стати учнем прекрасної людини й чудового педагога-художника Василя Свиди, народного художника України, лауреата Національної премії ім. Т. Шевченка. Уроки вчителя, поради, роздуми запали глибоко в юну студентську душу, як і його високе почуття відповідальності перед професією. Це формувало його як творчу особистість. У його біографії цей факт має істотне значення. Своєму вчителеві Шмулига присвятив поетичні рядки.
В руках його сама лиш глина
І стек самшитовий тугий,
А в серці – суть така глибинна!
Там образ Матері святий.
У 1986 році І. Шмулизі запропонували вести уроки образотворчого мистецтва та креслення в Приборжавській школі. Його спілкування з учнями на уроках часто перетворювалось на цікаві дискусії про літературу, мистецтво, сенс людського життя. На думку поета, сенс життя полягає в тому, щоб служити своїй родині, ремеслу, Богові, мистецтву, собі. Кожному дано талант, а ми мусимо відкривати його і віддавати цьому світові як подарунок за те, що Бог дав нам цей великий дар.
Колектив інтелектуальних людей підсилював ріст поета. Він стає членом літературної студії «Промінь» при Іршавській районній газеті «Нове життя», яку вів Михайло Ціцак. Та відірваний від літературного загалу і не думав видаватись. Поштовх надав йому під час літературних зустрічей письменник Володимир Фединишинець.
– Іване, що ти чекаєш? Читав твої рукописи, і можу сказати, що в тебе є готова книжка.
Так, у 2004 році побачила світ перша збірка «На Боржавських хвилях». Тут Іван Шмулига описав Верховину, її пейзажі й працьовитих людей рідного краю.
Писав Іван Шмулига легко, розкуто, з душею, не скупився на добре слово. Кожен його вірш – то живе створіння. Здається, разом з автором милуєшся Боржавською долиною, ходиш райськими куточками Срібної землі, яких, як стверджує поет, «ані купиш, ані візьмеш у борг, тут люди привітні, дорослі й малі, тут праця у шані, і віра, і Бог».
Критики запримітили, що І. Шмулига належить до тих поетів, які лірику відносять до вивірених, традиційних і класичних зразків. У його текстах майже відсутній сюжет, тобто це переважно легкі, настроєві акварелі в поезії.
Івановими віршами по правді «говорить» Боржавська долина з гірськими косовицями, і десь там далеко, силуетами соборів, проглядається дух Злоцького, Довговича, Потушняка.
Кожен вихід у світ нової книжки – то свято душі письменника. Бо до того він писав для себе, а тепер з своєю творчістю має можливість ознайомити широкий читацький загал. Його збірки все ж зуміли привернути до себе увагу шанувальників красного письменства. Найперше – своєю щирістю. Вчитель Приборжавської загальноосвітньої школи не плекав нездорових амбіцій, не озирався на критиків і людей від влади, не намагався сподобатися всім, хто написав би відгук чи сказав би добре слово публічно. Він писав від внутрішньої потреби висповідатися, відкрити душу, поспілкуватися з самим собою, з Богом, з онуками, з часом. А найбільше – з природою. Гори, ліси, дерева, ріки, хмари, квіти, дощ, жовте листя і плоди осені, краса неба і неповторність миті – все це надихає на милі поетичні замальовки, на ліричні картинки, образки.
Одна за одною виходять наступні збірки. У 2008 році побачила світ третя збірка “Свічадо осені”, у 2009 “У Марічки білі щічки”, ілюстрації до якої створила внучка поета Богданка. Його вірші вміщено також у збірках сучасної української поезії “Сопілка часу” та “Вілаг почуттів”
Іван Йосипович – один із поетів сучасності, який не застосовував надсучасних PR-технологій, його книги рекламують самі ж читачі. Його вірші змусили заговорити про Івана Йосиповича як про поета, художника, який передає красу світу фарбами слів – далеко за межами Закарпаття.
Найвищою нагородою для будь-якого поета може бути те, що його вірші йдуть в народ і повертаються піснями. Так сталося із творами Івана Шмулиги. Линуть над рідним краєм його чудові пісенні поезії: ”На Боржавськх хвилях”, ”Шкільний вальс”, ”Учителям”, ”Пісня про Приборжавське”, ”Батькова сопілка”, ”Лелеки” та інші. Більшість співочих творів поета народилося у співавторстві з талановитою вчителькою музики О.М.Кукла.
Його книжки читають у Криму, Києві, Одесі. Героями творів захоплюються як 20-річні студенти, так і люди поважного віку.
У липні 2015 року Іван Шмулига став членом Національної спілки письменників України.
На жаль, його вже немає серед нас…

Василь ШКІРЯ,
член Національної спілки
письменників України,
колеги, друзі.

Ваш отзыв

Ваш коментар