Версія для друку Версія для друку

«ВІД СЕРЦЯ – ДО СОНЦЯ»

Травневе сонце сягало зеніту. Каре із дітей у вишиванках вишикувалося навпроти головного входу Приборжавської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів. Ганок під навісом щільно заповнили діти і дорослі. Справа біля дверей, на столику, портрет молодого у військового у однострої: приязне відкрите обличчя; щирий погляд і якась із легеньким нальотом суму внутрішня задивленість, немов свідомий своєї короткої, але трагічно -яскравої молодої долі. Поряд із портретом синьоокого Мирослава Мисли у почесній варті боєць із автоматом.

… У марево неба, вдарившись болем у материнське серце, повільно злітають слова та мелодія:
О, мамо рідна, ти мене не жди,
Мені в наш дім ніколи
не прийти.
З мойого серця мальва проросла
І кров’ю зацвіла.
Там, у блакитній височині починають кружляти на лелечих крилах, що тужливо знялися з гнізда.
Сльози не вміщаються в очах Наталії Іванівни. Вони наповнюють росою жалю зіниці дітей і дорослих. Коли ведучі мітингу-реквієму надали їй слово, спазм здавив горло матері, і, лише, промовистий погляд спирався в узгір’я навпроти, де зростав її сокіл. Заледве вистачило сил тільки, щоб зняти покривало з емблемою ВГО «Сокола» разом із бойовим побратимом рідного сина із пам’ятної дошки, встановленої на рідній школі.
Директору школи Марії Михайлівні Гринюк довелося розповісти біографію героя, що віддав своє молоде життя у боротьбі за незалежність України. Його перші шкільні роки пройшли у рідному селі Приборжавському. Його серце, як соколине, у любові до рідної країни плинуло до сонця. Можливо, саме тому, обравши бойовий позивний «Мисливець», мав гасло «Від серця – до сонця».
Юрій Черкашин, позивний «Чорнота», який воював пліч-о-пліч із «Мисливцем», тамуючи гіркоту втрати розповідав, що молодший лейтенант – розвідник «Мисливець», щирий і натхненний патріот приділяв надзвичайну увагу не тільки бойовому духу підопічних, патріотичному гарту, але і військовому вишколу задля збереження їх життя. Він завжди наголошував на тому, що вдома їх чекає найрідніша людина – мама, а також дружини, діти, наречені. Його слова, як і виступ заступника голови Закарпатської організації ВО «Свобода» Томаша Лелекача, найперше звернутий до сердець і свідомості юного покоління.
Південний вітер рвучко тріпав полотнища державного та майже десяток партійних прапорів. І тільки один незвично вирізнявся:на чорному полотнищі – позивний «Мисливець», гасло і шеврон. Саме таким чином поминають своїх полеглих бойові побратими Мирослава Мисли.
Серед тих, хто брав участь у відкритті меморіальної дошки полеглому герою, Приборжавський сільський голова Віктор Шпортень, ветеран війни в Афганістані, ветеран ІІ-ої Світової війни Іван Васильович Сабадош, депутат райради Йосип Маланка, радник голови районної ради Михайло Менчук.
Скорботні букети квітів до меморіального знаку герою визвольної війни поклали начальник відділу освіти РДА Єлизавета Яцканич та депутат райради – директор сусідньої дочірньої Луківської школи Ольга Хандра.
Меморіальну дошку, виготовлену зусиллями родини Тамари Биба, було освячено.
У одному із класів сформовано куток пам’яті Мирослава Мисли, де серед експонатів його бойова пара, деякі речі зі Східного фронту, а мати Наталія Іванівна пообіцяла передати ще кілька особистих його речей.
Це матеріальна пам’ять про Мирослава Мислу. Але живими ручаями розтеклася вона у серця тих юних приборжавчан, хто був того дня на урочистостях та щодня бачитиме впродовж навчання у рідній школі світлий образ земляка, відданого патріота України.
Михайло ІСАК.

Ваш отзыв

Ваш коментар