Версія для друку Версія для друку

Атлант свого часу

Знатні люди села Білки? Та вони у нас всі знатні. І усі при цьому з таким унікальними долями, що кожна з них заслуговує принаймні на окрему главу в літописі про село над Боржавою.
Що не вулиця – історія.
Що не родина – історія.
Сьогодні хочеться розповісти про свого сусіда по вулиці Шевченка Степана Степановича Урсту, якому цими днями виповнилося 75 років. Його життєва історія складна, драматична і цікава.
Народився він 26 квітня 1942 року у селі Стеблівка Хустського району, де працював духовним наставником його батько. Осінню 1945 року від його батька вимагали відректись від греко-католицької церкви, з чим він, звісно, не погодився, подався з трьома дітьми до своїх родичів у село Білки. Тут двоюрідний брат, Омелян Фірцак, виділив їм велику затишну кімнату, яка довгий час служила сім’ї священика домівкою. Степан закінчив Білківську середню школу. Я був дуже близький до цієї родини. Бо у шкільні роки довелося дружити як з Степаном, так і з його сестрами та братами. Мені пригадався такий випадок. Молочарня (сепараторний пункт), якою завідував Іван Федорович Фірцак (Кротон). Вона знаходилася недалеко від нашої і Степана хати. Тут була славнозвісна штанга з балонами, набитими піском. Одного разу сидимо на цій штанзі зі Степаном Урстою, з яким ми дружили і ходили в школу. До нас підходить кремезна людина, сідає поміж нас, обнімає, кладучи свої накачані руки на наші дитячі плечі, й промовляє:
– О, дорогенькі мої маленькі помічники, як ви ся маєте?
Степан був більш-менш сильніший за мене, хоча і на рік молодший, витримав Кротонову ласку, а я закричав на весь двір і вулицю.
Закінчивши Білківську середню школу, у Степана виникли життєві проблеми. Куди іти далі? Сину священика, тим більше два рази заарештованого, поступити вчитися у ті часи було дуже важко. Але й тоді були чесні і порядні люди. Петро Юрійович Білинець, голова колгоспу «За нове життя», допоміг йому влаштуватися на роботу інструктором фізкультури і спорту, водночас виступав за колгоспну футбольну команду. Звідси призвали його в армію, де грав за відомий тоді футбольний клуб міста Шепетівка. Його запрошували навіть у київське «Динамо», ужгородську «Верховину» та інші класні команди.
У 1969 він закінчив Львівський інститут фізкультури. Працював керівником фізичного виховання СПТУ-32. До речі, на цій посаді він перебував 35 років. Збірна команда профтехучилища вдало виступала на районних, обласних та республіканських змаганнях. Декілька разів підряд його вихованці завойовували перші місця на приз газети «Нове життя». А колгоспна команда «Колос» була учасницею першості області, де він був на громадських засадах керівником команди, займала призові місця.
Приділяв велику увагу зміцненню матеріально-технічної бази. Спортивні майданчики стали взірцевими в районі та області. На них тренувалися класні команди, які прибували в область на тренувальні збори.
Та Степана я знаю як і артиста. Він – активний учасник двох самодіяльних народних ансамблів «Кукурудзовод» і «Верховина». Багато номерів концертної програми були з участю Степана. А в 1969 році йому аплодували керівники держави в Києві. А пісню « Як ішов я з Дебрецина додому» у його виконанні з Михайлом Копинцем випущено на платівці в «Сузір’ї дружби» в 1972 році. Йому аплодували в Литві, Молдавії, Чехословаччині, Румунії, Угорщині, Москві та інших країнах колишнього Союзу.
Мати Степана Урсти – Марта Грибовська з села Липецька Поляна Хустського району. Виховала і вивела в люди п’ятеро дітей (недавно відійшла у вічність). Стійко переносила разом з чоловіком всі поневіряння і злидні. Від неї можна було почути істинно християнські слова: «Дякую вчителям, сусідам, родині, які допомагали мені у скруті. Я не маю нічого проти комуністів, влади, міліції… Мені вже за 90, тепер прошу Бога, аби хоч діти та онуки прожили свої роки по-людськи»…
Дружина Степана Степановича, Марта Адальбертівна Балог, народила двох синів. Обоє пішли батьківською стежиною. Степан закінчив Львівський інститут фізкультури, Віктор – Івано-Франківський технікум фізкультури.
Степан Степанович Урста вже давно на заслуженому відпочинку. Бажаємо йому міцного здоров’я і довгих років життя.
Петро Пітра,
с. Білки.

Ваш отзыв

Ваш коментар