- Нове життя - https://nz-ir.com -

Казочки, мов писаночки

Напередодні Великодніх свят Оксана Фулитка з Іршави прийшла до дітей, їхніх мам, татусів, бабусь і дідусів з новою книжкою казочок «Театр казок». Це вже четверта збірка письменниці. Вона, мов добрий чарівник, відкриває театр казок, де кожна оповідь – це справжня вистава, де добро перемагає зло, де панують справедливість, щирість і дружба. Герої казок вміють долати труднощі і перемагають у складних ситуаціях. Разом із ними торує цей непростий світ й автор книги О. Фулитка, яка вже подарувала малечі книжки «Казки від Сонька» (2010), «Герої казкового замку» (2011) і «Казки однієї ночі» (2013). І пише вона так, що її творчість вже відзначена. – О. Фулитку прийнято членом Національної спілки письменників України. А це вже визнання на всеукраїнському рівні. Вона поповнила лави казкарів Закарпаття – її книги читають, ними захоплюються, а учасники зразкового музично-драматичного театру «Пролісок» Іршавського районного будинку культури навіть поставили вистави.
Ось що сказав свого часу про казки видатний український фольклорист, відомий етнограф, літературознавець і публіцист Володимир Гнатюк: «Поодинці казки можна порівняти з перлами, що були нанизані на нитку, а хтось розірвав її та порозкидав перли. Позбирані разом вони творять дорогоцінний нашийник, якому ніхто не може надивуватися. Не дивно, що ніякі літературні твори не мали ніколи такого розповсюдження, як казки, а ні такого довгого життя.»
А тепер, давайте, завітаємо в самий театр казок Оксани Фулитки і познайомимось із його героями, себто артистами. Справа в тому, що головний герой казки «Театр казок» Святославчик хоча й кожного дня проходив повз старовинний будинок, прикрашений химерними статуями, але він ніколи не бачив, щоб хтось сюди заходив чи виходив. Тому одного разу й вирішив запитати про це матусю.
« Колись це був ляльковий театр, – відповіла вона. – Я пам’ятаю навіть одного разу там була. Але це було давно…»
Хлопець подумав, що там, напевно, гарно було. Та взяла його цікавість: а чому театр закрили?
«Не знаю, – відповіла мама. – Там був дядько такий дивний – Ляльковод, напевне, щось з ним трапилось. Він переживав, що глядачів ставало дедалі менше».
Весь день Святославчик обдумував цю розмову. Розумів, театр закритий, але коли наступала ніч, у вікнах виднілися танцюючі тіні. Хлопчику було цікаво, що ж там відбувається?
І йому пощастило: однієї ночі він вирішив піти в театр, а коли зайшов, то побачив величезну красиву сцену, на якій виступали тварини і люди. Керував ними дядько з сивими закрученими вусами. Святослав згадав мамині слова і подумав, що це саме той Ляльковод.
Казка закінчується тим, що хлопець Святослав з друзями відродили театр, бо казку не можливо не любити, вона необхідна усім. Казка – це театр життя, в якому ми, як актори, вибираємо для себе, ким бути і в що вірити. Сцен багато, головне, щоб добра було більше.
Дія казки «Зебра, що хотіла стати конем» теж відбувається в театрі, де жили різні тварини, істоти та люди. Серед них і зебра на ім’я Зебрак, яка мріяла стати конем. Однак Лев, який наразі хотів її з’їсти, передумав, а дядько Ляльковод пояснював: «Зебраку, зрозумій, ти народився зеброю і ніколи не станеш конем. Так як лев не стане крокодилом чи страус гускою. Це треба запам’ятати. Але цим вчинком ти довів свою винахідливість і творчість. Ти – справжній актор.»
Казкова оповідь «Сумний клоун» – ніби продовження двох попередніх. Тільки на цей раз головним героєм виступає найвеселіший клоун Страшко. Якщо на початку сюжету від нього всі відвертаються, то вже в кінці всі стали друзями. Хлопчики зачастили у цирк і щиро сміялися з жартів клоуна. А після цирку зустрічалися в парку, біля озера, і рибалили, підкормлювали рибок, розмовляли.
Захоплюючими є також сюжети «Чарівна ваза почуттів», «Надокучливий папуга», «Чому не дружать Кіт та Собака», «Чорний Ворон», «Цирк», «Плямистий обід», «Рожеві окуляри» та інше. Основний лейтмотив – добро завжди перемагає зло. А Оксана Фулитка вустами казкових героїв виховує у хлопчиків і дівчат почуття поваги, доброзичливості, закликає лагідно і приязно ставитися до людей і до всього навколишнього, приносити в цей світ лише радість, задоволення і добро.
Оксана Фулитка пробує також писати п’єси. У теперішні часи це незаповнена ніша. На Закарпатті драматургів майже немає. Пробують писати п’єси Василь Кобаль, Петро Ходанич, Олександр Гаврош. Недавно в Ужгороді навіть відбулася конференція, на якій обговорювали цю тему. Не вистачає не лише творів, а й тих, хто ставить вистави. А О. Фулитка намагається вирішити цю проблему. Увазі читача вона пропонує свої п’єси-казки «Бродячий собака», «Карасик в Антарктиді», «Два гноми».
Якщо в казках закарпатських авторів головними героями є звірі Карпат – Вовк, Лисиця, Собака, Ведмідь, Козуля, Їжак, то Оксана Фулитка дозволяє собі побувати і в Африці, подивитися, як там живе цар звірів Лев і його сім’я, чим вони харчуються, чим займаються, що їх найбільше турбує.
Порушила О. Фулитка і таку тему, як мова. Особливо це важливо й актуально тепер. Багато молодих письменників, щоб привернути до себе увагу, вживають у своїх творах ненормативну лексику. А це вже твори, які і не несуть виховний характер. А шкода! Письменниця намагається донести це в казковій оповіді «Слова, що роблять серця кам’яними». І відрадно, що син Віталік зрозумів свою помилку і попросив у мами вибачення. І тут знову О. Фулитка вдається до повчання дітвори, мовляв, треба говорити лише теплі слова і уникати тих, якими можна образити. І вже як письменниця-казкарка застерігає юного читача: « Тож будьмо обережні і згадуймо, що слова, які сказані в гніві, можуть здійснитися. А чи нам стане краще? Звісно, що ні.
О. Фулитка уміло володіє пером, намагається писати про наболіле, про те, що тривожить наші душі. У своїх творах намагається бути толерантною. Тепер з нашої пам’яті намагаються стерти такі поняття,
як добро, чесність, порядність, а на їх місце вписуються страхітливі тексти злоби, насилля й нетерпимості. Особливо найбільшу частку вини повинно взяти на себе телебачення, яке транслює здебільшого чужоземний продукт, в якому прослідковується агресія проти людської гідності. «Ящик» нам пропонує серіали, від яких моторошно стає на душі – «Шосе смерті», «Скриня смерті», «Смертельний кейс», «Тобі кінець».
Художня література повинна залишатися джерелом освіченості і духовності. І цьому не повинні бути на заваді комп’ютер і телевізор. А ще коли пишуть для дітей такі автори як Оксана Фулитка. Вона спонукає їх мислити нестандартно, розвивати фантазію, інтуїцію, здатність до спілкування. А це дуже важливо в теперішній час.

Василь ШКІРЯ